Фб-86 - Беркеши Андраш (читать книги онлайн бесплатно полностью .TXT) 📗
— Матеріал готовий, плівка проявлена?
— Так.
— Покажи!
— Прошу, пане полковнику! — майор передав Доновану папку. Той швидко перегортав сторінки.
— Ось вам, гляньте, що ви принесли! — сказав він, подаючи папку Іштванові.
Іштван з цікавістю розкрив її. Спочатку він не хотів вірити своїм очам. Перед ним стрибали і миготіли збільшені фотографії. З широко розкритими очима, дедалі більше жахаючись, гарячково перебирав він принесені матеріали. Перед ним були найновіші дані про організацію збройних сил, мобілізаційні плани, дані про озброєння, таємні накази, директиви, протоколи закритих нарад. Йому стало млосно, відчув, що непритомніє. Обличчя його пополотніло, в голові запаморочилось, усе навкруги закружляло, затанцювало. Він шукав слова, але з рота виходило лише безладне хрипіння. Яка… під… лість…
Полковник підвівся.
— Ходімо, — почув Іштван його владний, крижаний голос.
Слухняно встав і пішов услід за Донованом. Майор ішов за ним. В Іштвана підламувалися ноги. Хоч у кімнаті було тепло, він тремтів, мов у пропасниці. Вони пройшли в затемнене приміщення. Донован увімкнув світло. Це був по-сучасному обладнаний кінозал.
— Сідайте, — наказав полковник.
Іштван машинально сів у крісло і заплющив очі. Знову клацнув вимикач. Світло погасло. Тихо застукотів кіноапарат. Іштван розплющив очі і від несподіванки скрикнув. Він побачив себе на екрані. За столом видів отець Пал. Потім почув свій голос. Перед його очима промайнули кадри, зняті після його першого прибуття. Він знову побачив усе, почув свої розмови з отцем Палом і капітаном Клерком. Найжахливішим було те, що він сам мусив тепер визнати: Клерк не примушував його взятися за виконання завдання. Іштван закрив руками очі.
— Ну, — почув він голос Донована, — ви все ще стверджуєте, що вас примушували? Як ви гадаєте, що сказали б на тому боці, за залізною завісою, офіцери контррозвідки, коли б побачили ці кадри? Друга частина фільму, в якому знято моменти, коли ви передаєте нам матеріал, ще в роботі. Її переглянемо завтра. А тепер пропоную вам, друже, піти в свою кімнату і як слід про все подумати. Завтра знову поговоримо. До того часу, мабуть, порозумнішаєте.
В залі засвітилося світло. Іштван був немов очманілий. Похитуючись, він слухняно попрямував за майором. Вони піднялися на другий поверх. Майор відчинив перед ним двері.
— Заходьте!
Іштван зайшов. Двері за ним зачинилися. Він інстинктивно оглянувся навкруги. Це було зручно обставлене приміщення. Килим, на стінах картини, низьке ліжко, шафа, маленький столик, два глибокі м'які крісла. На столі книги, газети. З кімнати вхід у ванну. Все було; як і під час його першого перебування тут, тільки на вікнах — міцні залізні грати. Він обернувся. На дверях не було внутрішньої ручки. Значить, він в'язень.
Приблизно в той же час Фреді зайшов до Єви Шоні. Дівчина помітила, що його щось тривожить. В очах Фреді знову застигла жорстокість, від якої в дівчини хололо серце. Єва згадала все, що сказав їй у свій час про Фреді Вільдман. «Ніколи не забувай, що Фреді жорстокий. Він не дасть пощади. Безжально розрахується з тими, хто йому заважає або чимсь не догодив йому. Будь обережна, Єво, дуже обережна!» Єва немов чула голос старшого офіціанта.
Фреді сидів біля настільної лампи і не спускав з дівчини погляду, його очі тепер не всміхалися. Льодяні бурульки блищать так холодно, як блищали тепер очі Фреді. Єва не наважувалась порушити нестерпну тишу. На її вимушену усмішку Фреді не реагував, і його крижана стриманість закрила всякий шлях до зближення.
— Сідай сюди! — сухо наказав Фреді, вказуючи на крісло, що стояло напроти нього. Дівчина слухняно сіла.
— Скільки років ти працюєш на американців? — спитав Фреді.
— Три роки.
— А твій наречений коли став агентом?
— Він був з ними зв'язаний з сорок п'ятого року… — Єва схилила голову. Вона неспроможна була витримати погляд Фреді.
— Тебе залучив до роботи твій наречений?
— Так.
— Крім нього, хто знає, що ти займаєшся шпіонажем?
— Ніхто.
— Як сталося, що після арешту нареченого ти залишилася на волі?
— На слідстві він про мене нічого не говорив, а доказів не було…
— Зрозуміло, — одказав Фреді. — Скажи-но — тільки дивись мені прямо у вічі — ти і досі кохаєш свого нареченого?
— Кохаю.
— Що б ти зробила для його врятування?
— Все що завгодно!
— Готова навіть пожертвувати своїм життям?
— Так. Моє життя все одно вже нічого не варте, — тихо промовила дівчина.
— Що ти маєш на увазі?
Єва пригладила назад волосся.
— Що? — Вона питала скоріше себе, аніж його. — Я ясно бачу все своє життя, своє майбутнє. В мене немає ніяких мрій, ніяких ілюзій.
— А оця штучка цікавить тебе? — Фреді показав дівчині маленьку коробочку.
Єва помовчала. Вона роздумувала, чи варто їй зі всією щирістю розкрити свої думки і почуття. Вона розуміла, що Фреді недаремно розпитує її: він, певно, щось готує. З учорашнього дня вона була знову без наркотика, і відсутність кокаїну давала себе знати. Вона знову відчувала себе нещасною, беззахисною. Що як вона поговорить з ним по щирості? Все одно їй не уникнути своєї долі. А одвертою розмовою може й допоможе собі… А коли вона справді бажає розпочати нове життя, коли вона хоче порвати з брудом і безчестям, що липкими щупальцями обплутали її, тоді рано чи пізно треба зробити перший крок, тоді вона мусить подолати страх і глянути прямо у ці жорстокі очі…
— Глянь, Фреді, хто я така? Ким стала Єва Шоні — дочка полковника Шоні? Ти знаєш, якою була сім’я Шоні? Не знаєш, бо ти не жив в Угорщині. — Вона закурила. Сигарета, затиснута між її довгими пальцями, ледь тремтіла. — Дозволь мені випити щось. Без цього я не можу говорити, в мене не вистачить сміливості.
— Пий, — погодився Фреді. — Єва підвелася, підійшла до шафи, взяла пляшку рому, який вона найбільше любила, поставила разом з двома чарками на стіл і тремтячою рукою почала наливати. Без слів підняла свою чарку, криво всміхнувшись, піднесла до Фреді, закликаючи його наслідувати її приклад, і сама одним духом випила. Фреді ледве змочив губи.
— Бачиш, якою я стала, — мовила дівчина, поставивши чарку на стіл. — У цьому все моє життя. Колись я б померла, якби враз випила стільки рому. А тепер? — Вона тихо засміялася. — А тепер можу випити три чарки підряд, і нічого! П'ю, бо не можу без цього, хоч і знаю, що кожна крапля — це отрута. Колись я належала тільки своєму нареченому, а тепер змушена віддаватися будь-кому і будь-коли, якщо ти чи хтось інший накаже. Я не хотіла належати ні Фері, ні тим, з ким мені довелося побувати за твоїм наказом. І твоєю не хотіла бути. Нічиєю! Я хотіла належати тільки своєму нареченому. І я довго вірила, що буде саме так.
Єва знову закурила. Її очі блищали, слова йшли наче з самого серця; видно було, що все сказане — глибоко пережите.
— Я ненавиділа комуністів і ненавиджу їх і тепер. Донька полковника Шоні не може ставитись до них прихильно. Але я ненавиджу і вас. Ненавиджу тому, що ви жорстокі і користолюбні. Не думаю, щоб комуністи зробили зі мною те, що ви. Скажи, навіщо треба було вам довести мене до такого стану? Ви зробили мене розпутною, щоб я стала іграшкою у ваших руках, щоб ви могли вертіти мною, як вам забажається.
Єва знову налила собі і випила.
— Знаю, що тобі не подобаються мої слова. Та мені однаково. Принаймні знатимеш, що я думаю про себе і про вас. А втім, справа не в тому, чи ви сердитесь на мене, а в тому, що я сама серджуся на себе. Я ненавиджу і зневажаю себе.
— Продовжуй, це цікаво, — заохочував Фреді дівчину, яка дедалі більше розпалювалася.
— Своєму нареченому я допомагала охоче, бо він не вимагав від мене ганебних речей. Я думала, що ви безкорисливо допомагаєте нам у нашій боротьбі. Коли після провалу свого нареченого я зустрілася з капітаном Клерком, то гадала, що він підбадьорить мене, скаже хороше, співчутливе слово. Я вірила, що він вбачатиме в мені мученицю, наречену заарештованого патріота, Єву Шоні, з якою в минулому такі, як він, капітани говорили з повагою. Але ні, твій любий попередник, так само, як і ти, бачив у моїй особі лише шпигунку, віддану йому на поталу, а не жінку, що бореться за визволення своєї батьківщини; не рівного собі союзника в боротьбі проти комунізму, а просто знаряддя, таємний номер, раба, беззахисну іграшку. Коли він вперше наказав мені переночувати з якимсь військовим, я протестувала. І ти знаєш, що він зробив? Сказав, що видасть мене поліції! Отоді я зрозуміла, що мені несила вирватися з-під вашої влади. А потім прийшло пияцтво і наркотики, бо тверезою людина не може знести цю ганьбу. І ось тепер я стала просто брудною жінкою, в мене розладнані нерви, і коли б, припустімо, змінився лад, я б не знайшла собі в ньому місця, бо багато людей знає, що свою квартиру я перетворила в дім розпусти. Я стала звичайною шпигункою і змушена бути нею до самої смерті. Бо де ж вихід із цього становища? Вас цікавить не майбутнє цієї країни, а бізнес, який ви робите з нашою допомогою. Ви думаєте, що Єва Шоні нічого не бачить? Помиляєтесь! Я бачу і знаю більш ніж ви гадаєте. Боже мій! Скільки раз давав мені капітан Клерк підписувати папірці про сотні доларів, з яких я не одержала ні цента. Скажи, куди дівалися ці гроші Кому дав їх капітан? Ти можеш сказати, що зі мною такого не робив. Але зробиш. Початок покладено. Я стала твоєю коханкою через той клятий кокаїн. Скажи мені, як я подивлюсь у вічі своєму нареченому?.. Що і йому скажу? Чим я виправдаюсь перед ним за те, що стала повією? Скажу, що цього вимагала від мене батьківщина? Фері говорив, що треба виправдовуватися саме цим. Але що спільного між патріотизмом і тим, що стала коханкою американського капітана Клерка? А коханкою Фері чи твоєю? Нічого спільного! Одного добилися. Вбили усі мої ідеали. Я зреклась бога, а патріотизмом для мене став ваш бізнес. Ось ким я стала. З цього ти можеш судити, чого варте для мене життя. І якби ти тепер сказав, щоб я пожертвувала собою заради свого нареченого, їй-богу, я б не відмовилася…
