Останній заколот - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .txt) 📗
— І які ж мої справжні наміри? — Олег Данилович устиг повністю опанувати себе, йому зробилося навіть трохи смішно.
— Ви кинете Наталю через місяць — два, насолодившись юністю та незайманістю!
— От що! — посуворішав Яновський. — Хто дав вам право розмовляти зі мною таким тоном? Так, я старший за Наталю, але вона сама вибрала мене, і, врахуйте, я люблю свою дружину й не дозволю нікому, і вам в тому числі, втручатися в наше життя. До речі, тепер я ніякий не полковник, а слюсар-механік, і аніскілечки не принижений цим. Наскільки мені відомо, Наталя також. Отож, вважаю подальшу розмову небажаною… — Почав підводитися, та Яковлєв зупинив його рішучим жестом:
— Я знав, що ви — проноза, полковнику, — вигукнув люто, — але щоб таке!.. Ви, дворянин і офіцер, зганьбили не тільки себе, а й весь офіцерський корпус! Ви перейшли на бік червоних, плазуючи перед ними… Слюсар! — зареготав раптом мало не істерично. — Пролетар з полковницькими погонами… Чи не здається вам, що це підло, добродію?
— Ні, не здається. — Олегу Даниловичу стало весело. — Дозвольте тільки запитати, де саме служили ви? І хто саме писав п’єси для більшовицького театру “Червоний факел”? Вибачте, я аніскілечки не засуджував би вас, аби ви самі не дали мені привід. От я працюю в гаражі й роблю все як можу, намагаюсь працювати добре, а ви вважаєте це порушенням честі й підлістю. А як розцінювати вашу позицію: писали п’єси з наперед визначеною ідеєю для червоного театру, не вірячи в цю ідею, навпаки, ненавидячи її. Тобто брехали, вибачте, однак я називаю речі своїми іменами. І хто ж діяв підло? Я чи ви?
— Не рівняйте нас! — обурився Яковлєв. — Я удаю, що служу більшовикам, а ви справді працюєте на них. Ви, який колись присягав царю і зрікся присяги!
— А ви демагог, — сказав Олег Данилович і здивувався, що такого чоловіка могла любити Наталя. Але одразу ж знайшов для неї виправдання: розлюбила…
Яковлєв почервонів так, що кров мало не бризнула з його повних щік.
— Ви ще пошкодуєте! — Стрімко підвівся і пішов алеєю, не озираючись.
Олег Данилович посидів ще трохи. Роздратування, яко викликала ця скороминуща й до деякої міри безглузда розмова, поступово вляглося, проте неприємний осад лишився, і він попрямував додому, вирішивши не розповідати про Яковлєва Наталі: жінки легко ранимі, то для чого я? їм ускладнювати й так непросте життя?
Яковлєв проминув Марийський палац, сів на лавицю й глибоко зітхнув, знімаючи нервове напруження. Поморщився й пошепки вилаявся: так не можна — повівся, як хлопчина, емоції переважили, ще б трохи — й міг би побитися з цим Яновським.
Зрештою, було б з-за чого, битися: просто уражене самолюбство, ніякого великого кохання до Наталі, що він його демонстрував допіру, вже давно нема. Звичайно, було колись юнацьке почуття, ну, присягався у вічнім коханні, проте в кого не було цього? Не можна вибухати через якесь вродливе дівчисько, що вийшло заміж за іншого. Скільки було в нього у “Червоному факелі” вродливіших дівчат, які прагнули одержати головні ролі!..
Отже, вирішив, він не мас права дозволяти собі такі ексцеси, особливо тепер, коли очолив хоча й не дуже велику, та все ж авторитетну групу по боротьбі з совдепами. Витримка й ще раз витримка…
Олекса спробував дихати рівно, й це йому вдалося, але знову згадав примружені іронічні очі полковника, її лють закипіла в ньому. Можна давати: найурочистіші обіцянки тримати себе в руках, однак терпіти приниження?!
Яковлєв потер пучками скроні, знову спробував заспокоїтись, та нараз збагнув, що ці наступи люті переслідуватимуть його завжди, і єдиний вихід — помститися. Ясно: полковник Яновський зрадник, а зрадників знищують. Та чи зможе він справді знищити його?
Яковлєв подумав: найкраще було б перестріти цього вискочня десь у безлюдному місці, на Аскольдовій могилі чи на дніпрових схилах біля Лаври, вихопити пістолет і побачити переляк на самовпевпеній пиці, потім всадити йому в серце кулю, ні, для гарантії дві кулі, схилитися над тілом, копнути носком черевика в груди — так робив у “Червоному факелі” актор Шамардін, бездарний актор, який чомусь подобався глядачам…
Проте, вирішив Яковлєв, для чого вбивати самому? Самому небезпечно, треба доручити акцію Єдиневському, той військовий, служить у Київському округу, йому й карти в руки.
Проте Єдиневський не може ризикувати, він постачає Центр дії важливими військовими документами, котрим, певно, нема ціни, і за які, казав Вакар, польська та французька розвідки заплатять чималі гроші.
Яковлєв згадав Вакара і одразу забув про Яновського. У серце вжалила заздрість, ні, мабуть, не заздрість, бо він ніколи не заздрив Миколі, навпаки, коли вони ще вчилися в одній гімназії, дивився на Бакара згори вниз, та й взагалі, яке могло бути порівняння? Він уже тоді почав писати п’єси, вчитель словесності хвалив, гімназистки надсилали йому любовні записки, а Микола Вакар, низенький, непоказний, довгоносий і миршавий, навіть не потрапив до його гімназійного оточення…
То чого заздрити?
Не заздрість, а ревнощі, нарешті збагнув Яковлєв. Справді, цей гостроносий Вакар живе в самому Парижі, приїхав звідти, аби створити в Києві цілу підпільну організацію, натякав, що залучив до неї навіть відомих професорів — і це ж треба, таке недолуге, а зумів підім’яти під себе навіть професуру.
Проте що ж тут дивного, одразу позадкував Яковлєв. Багато професорів зараз настроєні проти більшовиків, їм дай не тільки Бакара, а й ще миршавішого, підуть за будь-яким, а Колюня Вакар зробився Миколою Платоновичем. За ним стоїть сам могутній Карташов з компанією — кадети…
А кадети — це партія, звичайно, партія пошарпана, але зуміла зберегти центр у Парижі, поновлює свої організації в Совдепії, щоправда, під іншими гаслами, та кадетський присмак все ж відчувається у всьому.
Це пусте, що Вакар рекламує Центр дії як організацію міжпартійну, — візьмуть владу, тут усе й проявиться, як на лакмусовому папірці, нікуди вони не подінуться від кадетської програми.
Але хто сказав, що вона неприйнятна?
Чудові ідеї, далекоглядні гасла, й тільки запеклі соціалісти й відірвані від життя ідеалісти заперечували їх. Тепер схаменулися, тепер кадети навіть для меншовиків чи лівих есерів свої, тепер збагнули, що кадети — мрія, цукор, мармелад чи навіть халва, їж і облизуйся…
Вакар казав, що зв’язку з кадетами шукає сам Петлюра, який колись не терпів і духу кадетського.
Згадавши про Бакара та київську академічну групу Центру дії, яку йому доручили очолити, Яковлєв остаточно опанував себе. Справді, розгарячився, як хлопчисько, царський полковник став йому напереп’ят, дівчину відбив, ну й біс з ним, з полковником, а також з дівчиськом. Гарна, щоправда, якась витончена, не те що акторки; ті, певно, ефектніші, до того ж, багато чому навчені, проте мало не всі однакові, та й ще вимагають платню — усім давай тільки головні ролі, і всі геніальні, хоч, зрештою, крім вродливого обличчя, нічого не мають.
І все ж треба сьогодні ж знайти Лялю, вирішив. У Лялі, крім личка, ще й інші принади, і дівчина добре розумів це. Для неї сам Олекса Яковлєв не постать, вона посміхалася йому, коли писав п’єси, а тепер, певно, залізла в ліжко до якогось головрежа чи, вірогідніше, череватого непмана. Але Лялі треба сказати, що майже готова нова п’єса з головною роллю для неї. Ляля не зможе не оцінити це, і принаймні кілька ночей знайде й для нього.
Усе, крапка, годі про Наталю. Не треба й згадувати. Ось тільки цей ненависний і противний полковник…
Неясна думка майнула в Яковлєва. Проте чому неясна? Не обов’язково вбивати цього типа, для чого ризикувати йому чи Єдиневському? Адже Яновського можна знищити зовсім по-іншому, навпаки, хай живе, але як?..
Розчавити, розтерти, та ще й плюнути…
Яковлєв подивувався: як ця дуже проста думка раніше не прийшла йому в голову? Варто тільки написати донос, звичайний анонімний лист, скажімо, до профспілки гаража, де працює Яновський. Мовляв, куди ви дивитеся, рідні пролетарі, адже до ваших згуртованих, монолітних лав проліз ворог, золотопогонник, царський полковник. А для чого? Чому полковник натягнув машкару слюсаря? Тільки для того, щоб шкодити. Так, шкодити й не давати вам будувати нове світле соціалістичне суспільство, заважати наближенню світової революції.
