Із Росії з любов'ю - Флеминг Ян (библиотека книг бесплатно без регистрации TXT) 📗
— Так, — зітхнув Бонд,— я знаю, що ви маєте на увазі. Ліжко.
Розділ 15
Шпигунські тили
Знову подали каву, потім ще раз, і велику кімнату все більше наповнював сигаретний дим — у міру того, як двоє чоловіків брали окремо кожний доказ, з усіх боків зважували його і, зрештою, відкладали. За годину вони були на тому самому місці, з якого й почали. Тепер усе мало залежати від Бонда: чи розв'яже він проблему з цією дівчиною, і якщо його задовольнить її історія, то чи вивезе він її та шифрувальний апарат з цієї країни.
Керім вирішив узяти на себе адміністративні клопоти. І як перший крок присунув до себе телефон і попросив свого транспортного агента зарезервувати по двоє місць на кожний із літаків компаній БЕА, «Ерфранс», САС і «Туркеар» на наступний тиждень.
— А ще вам потрібен паспорт,— сказав Керім. — Вистачить і одного. Вона може подорожувати як ваша дружина. Мій помічник зробить ваше фото і знайде фото більш-менш схожої на неї дівчини. В крайньому разі може цілком прислужитися раннє фото Грети Гарбо — у них явна схожість. Його можна взяти з газетної підшивки. Я переговорю з генеральним консулом. Це мій добрий приятель, якого інтригують мої маленькі сюжети з серії «плаща й кинджала». Паспорт буде готовий сьогодні ввечері. Яке ім'я вам до вподоби?
— Виберіть яке завгодно.
— Сомерсет. Моя мати походить звідти. Девід Сомерсет. Директор компанії. Це нічого не означає. А дівчина? Назвемо її Керолайн. У неї вигляд Керолайн. Подружжя вродливих молодих англійців, що захоплюються туризмом. Форма фінансового контролю? Покладіть це на мене. Вона заявить вісімдесят фунтів у дорожніх чеках і, скажімо, додасть банкову квитанцію ще на п'ятдесят фунтів — нібито ви обміняли їх у Туреччині. Митниця? Вони тут ніколи нічого не перевіряють, тільки радіють, коли хтось ввозить щось до країни або залишає в ній гроші. Ви заявите деякі турецькі дрібнички — подарунки для ваших друзів у Лондоні. Якщо виникне потреба негайно виїхати, полиште клопіт про ваші готельні рахунки й багаж на мене. В «Паласі» мене знають. Що ще?
— Я не можу нічого більше придумати. Керім поглянув на годинника:
— Дванадцята. Час відвезти вас до готелю. Там на вас може чекати лист. І добре перегляньте свої речі — може, там є щось цікаве.
Він подзвонив у дзвіночок і гучним голосом дав розпорядження старшому клеркові. Той застиг, пильно дивлячись на Керіма; похилена голова на витягнутій шиї в клерка нагадувала голову гончака.
Керім провів Бонда до дверей. Там знову повторилося тепле й міцне рукостискання.
— Машина привезе вас на ленч,—сказав Керім.—Тихе місце на базарі прянощів. — Його очі потішено дивились на Бонда. — Мені приємно працювати з вами. У нас діло піде. — Він забрав руку. — А тепер мені треба зробити ще чимало справ. Це може бути й не те, що треба, і все ж таки. — Він широко ошкірив зуби.—Jouons mal, mais jouons vite!
Старший клерк, який був, певне, чимось на зразок начальника відділу кадрів, вивів Бонда крізь інші двері в стіні на платформі. Голови службовців сумлінно хилилися над конторськими книгами. Там був короткий прохід до кімнат з обох боків. Чоловік простував до однієї з них. Бонд опинився спершу в напрочуд добре обладнаній лабораторії, а потім у іншій, темній кімнаті. За десять хвилин він знову опинився на вулиці. «Роллс» повільно викотився вузьким проїздом і знову виїхав на міст Галата.
У «Крістал-паласі» чергував новий портьє. Це був маленький запобігливий чоловічок із провиною в очах на жовтому обличчі. Він вибіг з-за стойки, вибачливо розвівши руки.
— Ефенді, прошу не гніватись! Мій колега надав вам зовсім не ту кімнату. Ми не знали, що ви — Друг Керім-бея. Ваші речі перенесено до номера дванадцятого. Це — найкраща кімната в готелі. По суті,— портьє несміливо підморгнув,— цю кімнату зарезервовано для молодят на медовий місяць. Там комфорт, там зручно. Прийміть мої вибачення, ефенді! Та кімната, яку вам дали помилково, не призначена для високих гостей.
Чоловічок підлесливо вклонився і зробив жест руками, ніби мив їх під уявним краном.
Якщо Бонд і не міг чогось терпіти, то це коли йому лижуть черевики. Він глянув портьє в очі, і той швидко відвів погляд.
— Он як. Але спершу я маю побачити цю кімнату. Може, вона мені й не сподобається. Мені було досить зручно і в тій.
— Так, так, звісно, ефенді. — Чоловічок нахилився ще нижче, супроводжуючи Бонда до ліфта. — Але, на жаль, у вашій кімнаті працюють водопровідники. Водопостачання... — Голос портьє бубонів десь унизу.
Ліфт піднявся на десять футів і зупинився на другому поверсі.
Гаразд, версія з водопровідниками має сенс, подумав Бонд. Та й хіба зашкодить мати найкращу кімнату в готелі?
Чоловічок відімкнув високі двері й ступив убік. Сонце лилося крізь широкі подвійні вікна, що виходили на маленький балкон. Декор був виконаний у рожево-сірій гамі, меблі — під стиль Французької імперії, пошарпані часом, але з рештками елегантності початку століття. На паркетній підлозі лежав прекрасний бухарський килим. З пишно оздобленої стелі звисала начищена бронзова люстра. Ліжко, що стояло під правою стіною, було справді королівське. Велике дзеркало у золотій рамі закривало більшу частину стіни. Бонд був задоволений. Кімната для молодят! У такому разі дзеркало має бути й на стелі. В обкладеній кахельною плиткою ванній кімнаті було все, що потрібне, зокрема й біде та душ. Його речі для гоління вже дбайливо розклали на поличці перед дзеркалом.
Портьє не відставав ні на крок, і коли Бонд сказав, що задоволений кімнатою, той вдячно вклонився.
А чом би й ні? Бонд знову обійшов кімнату, ретельно обстежуючи стіни, ліжко й телефон. Чого це відмовлятися від кращого? Чому тут мають бути мікрофони та потаємні двері? Який у цьому сенс?
Його валіза стояла на лаві біля комода. Він став навколішки. На замку жодної подряпини. Жмутик пуху, який він запхав у застібку, був на місці. Ніяких слідів стороннього втручання. Бонд відкрив валізу й дістав звідти «дипломат». І там ніяких слідів. Він закрив «дипломат» і підвівся.
Бонд умився і вийшов з кімнати. Ні, листів для ефенді не залишали. Відчиняючи дверцята «Роллса», портьє вклонився ще нижче, ніж перед тим. Чи ховався за виразом провини в його очах натяк на змову? Бонд вирішив більше про це не думати. Гра, хоч би яка вона була, мала відбутися. Якщо заміна кімнати стала першим ходом, її гамбітом, то це й на краще. Десь і колись гра мала початися.
Коли машина спускалася з пагорба, він думками повернувся до Дарко Керіма.
Яка людина для керівництва станцією «Т»! Самі його розміри в цій країні потайливих миршавих чоловічків надають йому владу, а його величезна життєздатність і любов до життя робить з кожного його друга. Звідки взявся цей розкішний кмітливий пірат? І як сталося, що він почав працювати на таємну службу? Він, безперечно, належав до того рідкісного типу чоловіків, яких Бонд любив. І він уже відчував готовність долучити Керіма до півдесятка своїх справжніх друзів.
Автомобіль переїхав Галатський міст і тепер посувався склепистим пасажем базару прянощів. Шофер прокладав шлях пласкими вичовганими сходами в тумані екзотичних пахощів, вигукуючи прокльони жебракам і навантаженим мішками носіям. Посеред проїзду шофер звернув із людського потоку ліворуч і показав Бондові на невеличку арку в товстій стіні. Кам'яні сходи закручувалися вгору, як у вежі.
— Ефенді, Керім-бей у дальшій кімнаті ліворуч. Треба тільки запитати. Бонд вибрався прохолодними сходами до невеличкого передпокою, де його зустрів офіціант і, навіть не спитавши імені, повів крізь лабіринт маленьких, обкладених кольоровими плитками склепистих кімнат до тієї, де сидів Керім-бей. Помахуючи склянкою молочно-білої рідини, в якій поблискував лід, він радісно привітав Бонда.
— А ось і мій друг! Для початку трохи ракії. Після такої екскурсії можна й стомитися. — І Керім почав, як із автомата, вистрелювати офіціантові замовлення.
