Капітан далекого плавання - Константин Теодор (книги без регистрации полные версии .TXT) 📗
— Не уявляю. Можемо запитати провідника.
— Не варто. Я просто запитав, бо нікуди особливо не поспішаю. Мені все одно, чи їхати, чи стояти.
Зненацька дружина англійця повернулась до них обличчям і, діставши з кишені халата запальничку, швидко припалила цигарку. Раду не встиг навіть піднести їй вогник від своєї. Вона мило йому подякувала, недбало кинула запальничку до кишені й одвернулась. Раду жодним рухом не видав хвилювання, хоч і зрозумів, що гарна запальничка в руках англійки була малесеньким фотоапаратом, таку недавно відібрали в затриманого шпигуна.
— Ви звідки їдете? — спитав англієць.
— З Румунії.
— Ви румун?
— Так.
— Дуже гарно розмовляєте по-німецьки.
— Ви теж.
— Е, в мене інша справа, я вільно розмовляю по-англійськи, по-німецьки, по-французьки, по-іспанськи, по-російськи, по-італійськи.
— А яка ваша рідна мова?
— Шведська. Правда, я нею майже не розмовляю.
— Що ж примусило вас забути рідну мову?
— Я її просто не знав. Мої батьки — шведи, але віддали мене трирічним на виховання до багатої тітки в Нову Зеландію, тому рідною мовою для мене стала англійська.
— А я вважав вас за англійця…
— Багато людей теж такої думки. Отже, ви з Румунії. Чув, що цікава країна. Це правда?
— Видно, ви багато подорожуєте. Чому б не відвідати і мою країну? В нас буває багато туристів.
— Я дійсно подорожую багато, але доводиться їхати не туди, куди хочеш, а — куди треба.
— Розумію, ви ділова людина і їздите туди, куди вимагають справи.
— Я справді комерсант, але подорожую не в своїх інтересах. Мої діла йдуть добре і без мого втручання. Ви, мабуть, здивуєтесь, але скажу вам правду: я людина, мабуть, єдина у всьому світі, яка зберігає невиразні спогади з попереднього життя, в якому їй довелось колись проживати. Ви, певне, вважаєте мене за божевільного?
— Що ви? Мені дуже цікаво слухати вас.
Дамі знову захотілося курити. І цього разу Раду не встиг піднести їй вогник. Клацнула запальничка. Щоб полегшити їй роботу, Раду повернувся в профіль. «Давай, давай, працюй», — усміхнувся.
— Тут необхідно пояснити, — вів далі чоловік. — Я Йоган Ольсон, це моє шведське прізвище. Скажіть, вам ні разу не траплялось таке, що вперше відвідавши якесь місто, ви знаходили там щось рідне, до болю знайоме. Наприклад, вулицю, будинок, пам'ятник?
— Ніколи.
— Це не дивно. Може, з вами таке й бувало, але ви не звертали уваги. Спочатку так було й зі мною. Розповім, як я виявив у себе таку рідкісну властивість. Ще в далекій юності мені часто снились дивні сни. Раз приснилося, наче я з компанією таких, як сам, убили якогось чоловіка і закопали в певному місці. У сні те місце чітко зафіксувала моя пам'ять. Наче це було в якомусь парку за статуєю чоловіка в римській туніці. Уві сні мене переслідував жах, щоб, бува, хтось не відкопав трупа, бо тоді учасників дикого вбивства арештують і покарають. Здавалось би, нічого незвичайного тут нема. Вам теж, мабуть, у житті не раз снились кошмарні сни, але в мене все виявилось надто незвичайно. Сім років тому я подорожував по Італії. Я міг дозволити собі подорож з простої цікавості: побачити інші країни, пізнати життя інших народів, їх звичаї, побут. Мені випала нагода потрапити в місто Бріндісі. Прогулюючись, я відчув, що одна з вулиць мені надто знайома. Я зупинився, придивився уважніше. Так, цю вулицю я колись десь вже бачив. У грудях шалено застукотіло серце. Якийсь хлопчина вийшов з будинку й запитав, кого я шукаю. Мені чомусь стало ніяково, і я пішов далі.
Дама щось гаркнула по-англійськи й пішла в купе, залишивши двері прочиненими.
— Мабуть, ваша дружина буде на мене сердитися.
— Чому ви так думаєте?
— Через мене ви залишили її саму. Лаятиме вас.
— Хто, Малла? Вона ніколи не прискіпується. Не зважайте на неї. Але на чому ж ми зупинилися?
— Ви сказали про хлопчину, що спитав, кого ви шукаєте.
— Так, так. Я подався далі, але дійшов лише до рогу вулиці. Там переді мною виник сквер — сквер із мого далекого сну, з статуєю якогось римського імператора. Це був той самий сквер, який часто снився мені в далекій юності. Ви собі можете уявити мою розгубленість?
— Уявляю. Чим же все те скінчилося? — спитав Раду, хоч не вірив жодному його слову.
— Я собі подумав так: якщо це той самий сквер, що колись мені наснився, то за статуєю повинен бути закопаний труп тієї людини, яку я вбив уві сні разом з своїми спільниками. Отже, для того, щоб перевірити мій дивний сон, треба було копати за тією статуєю. Я добився дозволу місцевих властей зробити невеличкі розкопки. Найняв людей, і, не прокопавши й метра вглиб, ми знайшли кістяк людини. В мене не залишилось жодного сумніву. Це був той самий сквер, що мені приснився, а знайдений кістяк був тієї самої людини, яку я колись убив у іншому житті. Я звернувся до одного експерта й попросив установити вік того кістяка. На його думку, кістяк пролежав у землі понад двісті років. Та людина була вбита ударом сокири в потилицю. Ось так! Перед вами людина, яка вже жила раз на світі двісті років тому.
Останні слова Ольсон вимовив із незбагненним сумом і, зітхнувши, почав шукати в кишенях цигарки.
— Може, хочете румунську сигарету? — запропонував Раду.
— Дякую.
Запаливши цигарку, оповідач задивився у вікно, наче замріявся про щось дуже далеке.
— А тепер, у цьому житті, вас не тягне вчинити якийсь злочин?
— Ні, навпаки. Відколи мені стало відомо, що в іншому житті я був убивцею, стараюсь не чинити нічого незаконного. Я вам не сказав, які наслідки мало моє відкриття. Переглядаю альбом — і мені здається, наче я колись уже бачив ту вулицю чи те місто. В мене виникає негайна потреба туди їхати. Моя єдина мета в житті знайти місця попереднього мого проживання, ось тому й подорожую майже сім років.
—І багато вже таких місць знайшли? — спитав Раду.
— Поки що чотири. Але, здається, я вам уже набрид.
— Навпаки, те, що ви розповіли, — захоплююче.
— Дуже приємно. Сподіваюся, не відмовитесь випити зі мною по чарці коньяку. Це буде нагода познайомити вас з Маллою. Такого чудового коньяку ви ніде не вип'єте, скільки б не подорожували.
— Не хочеться турбувати пані, може, вона відпочиває,— спробував відмовитись Раду.
— Хто? Малла? Ніколи в світі. Вона вночі не спить, як люди, не те що вдень. Заходьте.
Раду зайшов слідом за ним у купе.
— Прошу, знайомтесь, — запропонував Ольсон. — Це — Малла. А ви — пан…
— Баділа, — підказав Раду.
— Ваше прізвище важке для вимови.
— Еге, важче, ніж ваше, — відповів Раду й звернувся до жінки по-французьки: — Ваш чоловік наполегливий. Якщо моя присутність вам неприємна, то…
— Ой пане, ви щось наплутали, — заперечила Малла вишуканою французькою мовою. — Я йому зовсім не дружина, а коханка. Так, Йогане?
— Ти жахлива, Малло, наче всім людям треба знати про наші стосунки.
— Я не хочу, щоб люди мене вважали кращою, ніж я є насправді.
— Дорога моя, дай нам краще по чарочці коньяку.
— Охоче. Сідайте. Сподіваюсь, пане, вам сподобається наш коньяк.
Раду уважно стежив, як вона розливала напій у три пластмасові чарки.
— Це вам, пане, — піднесла йому.
Раду взяв і зразу ж передав чарку Ольсону. Те, що Малла лила всім з однієї пляшки, нічого не значило, могла непомітно вкинути невеличкий кристалик отрути.
Ольсон проголосив тост:
— За здоров'я пані! За дружбу!
— Вам сподобався коньяк? — спитала Малла, граючи очима.
— Не знаходжу слів, пані, щоб його достатньо похвалити, — відповів Раду.
— Чув, Йогане? А ти не хотів купувати.
— Не хотів, бо він крадений.
— А я люблю все крадене, — засміялась Малла. — Надто нудно робити тільки дозволене законом. Я в своєму житті вчинила стільки забороненого!.. Провозила контрабанду і дуже розважалась, обдурюючи митників. Доводилось і красти. В цій справі я розробила власну систему й тягла все, що хотіла, з-під самого носа охоронників. Сподіваюся, ви не образитесь. Така я вже є, нічого не зробите.
