»Веста» не знає пощади - Козакевич Микола (книги бесплатно без онлайн TXT) 📗
3
В таку хвилинку краще було не попадати під руку капітанові. Завжди врівноважений і спокійний Завірюха був тепер немов заряджений динамітом. Обличчя його стало грізне, навіть секретарка уникала погляду начальника, ховаючи голову за купою паперів. Справа в тому, що цей день приніс чимало новин. І всі — одна гірша від іншої, і кожна підточувала будівлю, яку з такими зусиллями спорудив капітан.
Насамперед з Кракова надійшло повідомлення про наслідки обшуку в майстерні церковних виробів у приватній квартирі Яна Галки. Не знайдено нічого підозрілого, нічого такого, що могло б з’ясувати, які речі зникли з сейфа Рема, що пролило б світло на роль янтарних мундштуків з написом “Йоганн Ліпперт і К°”. Не було навіть доказів того, що Ян Галка займався контрабандою срібла. Срібного злому було стільки, як і вказував Мирослав Згожельський: отож встановити, що срібний “бублик”, якого пан Гомолякс усе ще возить у запасному колесі свого автомобіля, виплавлено саме з того срібла, яке пересилав Згожельський, не пощастило. Може, Галка дістав тривожний сигнал від спільника і встиг знищити сліди, які компрометували його? Теж ні! Телефон і листування Галки постійно контролювалися. Ретельно реєструвались і всі особисті та телефонні зв’язки Гомолякса і Згожельського, а це ж тільки вони могли повідомити Галку про “провал” у ювелірному магазині. Крім того, виявилося, що Галки в цей час не було в Кракові — за три дні до обшуку він виїхав у справах торгівлі до Гданська. То були факти, точно встановлені і перевірені. І все-таки Галка не міг бути невинним. Його попередили про майбутній обшук. Але хто і як?
Не менш неприємним було й друге повідомлення-Встановили, що Август Рем справді одержав через митницю одну посилку, яку вислав Йоганн Ліпперт з Відня, і в ній було, згідно з описом, сто годинників марки “Лонжін”. За цю посилку не взяли мита на підставі поданого Ремом листа з Бюро імпорту точних приладів. Звернулися по телефону до Ковальського; той встановив, що в день, коли одержували посилку, Август Рем у складі службової делегації був у Кракові. А посилку одержано в митниці у Зомбковіцах! Правда, це був тільки один випадок, і стосувався він лише ста годинників, але хто міг певно сказати, що митні власті вже переглянули всі документи і що серед них більш немає квитанцій, підписаних Ремом? Та й однієї цієї посилки було досить, щоб похитнути основну тезу капітана, що сам Рем не був злочинцем.
Обшук, проведений на квартирі, де останнім часом жив Чорна Ручка з дружиною, теж не дав нічого. “Ніяких предметів, що могли б мати відношення до злочину, не знайдено”, — відзначав протокол проведеного обшуку.
Єдину позитивну звістку надіслала експертиза. Експерти вважали, що анонімку, яку в свій час одержав Завірюха, було написано на друкарській машинці з магазину Мирослава Згожельського. То був важливий доказ проти Згожельського, але цей факт не давав нічого нового для всієї справи. Якраз навпаки, в світлі нових фактів можна було припускати, що за допомогою анонімки колишні спільники просто намагалися звалити вину на мертвого товариша і таким чином відвернути увагу міліції від себе. Тому й повідомлення експертизи не розвіяло тяжкого враження від інших похмурих звісток.
Коли перед обідом повернувся сержант Недєльський і розповів капітанові, що він довідався в кублі Князя Ночі, Завірюха мало не плакав. Верхарівська версія родинних зв’язків Теофіла з Ремами, яка так чудово підходила до подій, теж підвела. Виявляється, Теофіл — син Яна і Вероніки Галок! У правдивості слів Паллі сумніватися не доводилося. Звичайно, могло бути, що сюди заплутався інший Теофіл чи, як припускав Недєльський, Теодор, але капітан схильний був думати, що Теось, про якого згадував Палля, і є той самий Теофіл. Як же в такому разі пояснити сповнені почуття листи цього Теофіла до Вільгельміни Рем? Що означають слушно підкреслені професором слова про вторгнення Теофіла в сім’ю Ремів, про страждання, яких це може завдати? Що могло зв’язувати Ремів з сином їхньої служниці, яку, до того ж, вони знали лише кілька років?
— Та це ж усе неважко встановити, — втішав його Недєльський, чудово розуміючи, які катастрофічні звістки приніс своєму начальникові.— Для цього досить буде ґрунтовно допитати Вероніку Галку…
Капітан сердито махнув рукою і, не відповідаючи, подав Недєльському зім’ятий, брудний папірець. То була повістка, яку Завірюха надіслав Вероніці Галці, викликаючи її на допит. Працівник міліції з Мінська Мазовецького, який ходив вручати повістку, написав: “Названа вище Вероніка Галка за вказаною адресою не проживає. Як заявила її сім’я, названа вище Галка тиждень тому пішла з дому і досі не повернулась. Розшуки, проведені місцевою міліцією, оголошення по радіо ніяких результатів поки що не дали. Як повідомляють родичі, останнім часом вищезгадана Вероніка Галка була дуже знервована, і є підозра, що вона покінчила самогубством. Командир взводу Ціхоцький”.
— Ну й що ти на це скажеш? — обізвався Завірюха.
— А ви, товаришу капітан, вірите в це самогубство? — запитав у відповідь сержант Недєльський.
— При чому тут моя віра? — грубо відповів капітан. — Факт лишається фактом: Вероніка Галка зникла, і це страшно заплутує справу.
— Треба поставити на ноги весь оперативний відділ і знайти її, — не ображаючись на грубість, порадив сержант.
— Не хвилюйся, про це я вже подбав. Але розшуки знову затягнуть, ускладнять і без того складне слідство.
— На мою думку, Вероніка Галка була надто релігійною, щоб покінчити життя самогубством, — повернувся до першої версії Недєльський.
— Е, друже, самогубством кінчають не тільки атеїсти. Я б скоріше сказав, що Вероніка Галка була надто обмежена для того, щоб піти на самогубство! Але не в цьому справа. Якщо Вероніка справді загинула (її могла спіткати доля Чорної Ручки), то нам буде надзвичайно важко з’ясувати що-небудь про Теофіла.
— Але ж у нас в резерві є завжди Ян Галка, — несміливо заперечив Недєльський. — А він знає про власного сина, мабуть, не менше, ніж його дружина.
— Знати він, може, й знає, але ми не можемо чіпати його, доки не розплутаємо всієї афери і не довідаємося всього про організацію банди, про роль, яку відігравав у ній Август Рем. А ключ до цього, я відчуваю, може дати Теофіл. От і маєш зачароване коло! Голова паморочиться! І треба було вибирати собі таку скажену професію…
Ого, коли капітан починав отак говорити про свою професію, то це означало, що в нього дуже погані настрій і самопочуття.
— Ти розумієш, — вів далі сардонічним тоном Завірюха, — у детективних романах герої взагалі не знають таких казусів. Там би “геніальний детектив” у моєму становищі запалив люльку, випив чашку кави і, сівши у м’яке крісло, почав “думати”. І придумав би таке, що негайно з’ясувало б усе, або ж у двері несподівано хтось постукав і до кабінету, “обставленого із смаком”, хтось увійшов.
Раптом капітан замовк; у двері, ніби на заклик, і справді постукали.
— Чари, чи що? — сердито буркнув капітан і гукнув: — Заходьте!
Прочинивши двері, в кабінет заглянула секретарка:
— Пане капітан, до вас інспектор Решкевич… Хай заходить?
Капітан глянув на Недєльського і сумно похитав головою, мовляв, тільки його ще й не вистачало! Потім накинувся на секретарку:
— Ну, чого ви ждете? Не можу ж я сказати інспекторові Головного управління, щоб ішов під три чорти!.. На жаль, не можу, — додав, стежачи, як Недєльський складає свої папери, збираючись вийти. Але тут же сержант подумав, що йому доведеться повернутися, щоб розповісти капітанові, що робив учора після обіду, коли так таємниче зник з міліції.
Оперативне завдання здавалося майже нездійсненним: “Встановити за навчальною програмою, в якому класі розв’язують таку арифметичну задачу (далі йде умова задачі); встановити, в яких варшавських школах 8 вересня розв’язували саме цю задачу; встановити за допомогою вчителів, які учні писали текст, доданий у фотокопіях; встановити адреси і прізвища батьків цих учнів…”
