Подих смерті - Азимов Айзек (книги онлайн полные версии бесплатно .TXT) 📗
— Запевняю вас, усі ці припущення хибні, — енергійно заперечив Брейд.
— Не хвилюйтесь, професоре, я чую вас. Але це ще не все. Найуживаніший спосіб сфабрикувати докази своєї невинності — інсценувати замах на запідозреного. В нашій практиці, розслідуючи крадіжки з виламом, ми, криміналісти, часто доходимо висновку, що винуватець хтось із сусідів. Тоді, як правило, будинок нашого запідозреного теж виявляється окраденим. Сусіда стає однією з жертв. І що ж, по-вашому, він перестав бути злодієм?
— Отже, ви вважаєте, що то я сам змастив різьбу, а тоді зателефонував вам?
— Ви подобаєтесь мені, професоре. Але, як на мене, саме так воно й було.
Брейд узяв зі столу манометр і спокійно запитав:
— Не знадобиться вам як речовий доказ?
— Ця штука — ніякий не речовий доказ.
Брейд мовчки похитав головою. Відтак заходився протирати різьбу на манометрі та на балоні шматою, по черзі зволожуючи її спиртом та ефіром. Наостанок обдув різьбові з'єднання стисненим повітрям.
— Ґрунтовніше почищу згодом, — кинув сердито, прикручуючи манометр до балона.
Поклавши ключа, він повернувся до детектива, що пильнував за ним.
— Ви готували мені психологічну пастку, містере Дохені, — звернувся Брейд до детектива. — Але я відгадав ваш намір. Ви обплітаєте мене павутинням своїх розумувань і думаєте, що, заплутавшись у тенетах, я впаду в розпач, визнаю свою провину і ви дістанете омріяні докази для присяжників. Але ваші намагання були марні.
— Чому?
— Ваша тактика діє на винну людину, а я ні в чому не завинив. Ще й від того більше, я навіть знаю, хто справжній злочинець.
Дохені щиро всміхнувся:
— Тепер уже ви, професоре, готуєте мені психологічний тест?
— Чого не вмію, того не вмію.
— Гаразд. То хто ж убивця?
Брейд відчував: поблажливий вираз детектива, готовність терпіти цього дивака-професора мало що дратують його, але й штовхають на відчайдушний крок.
— Мені теж потрібні неспростовні докази для суду присяжних, — випалив Брейд. — Я зараз наведу їх вам. Пильнуйте-но лишень.
Він зиркнув на годинника, підійшов до телефона і накрутив внутрішній номер.
— Алло! Це ти? Професор Брейд. Чи заняття з другою групою вже закінчені? Тоді, будь ласка, мерщій до мене в кабінет, добре? — Він поклав слухавку. — Ще кілька секунд, містере Дохені!
Роберта тихенько постукала в двері, й Брейд упустив її. Вона була в сірому лабораторному халаті, більшому на кілька розмірів, місцями знебарвленому та поплямленому хімікатами і з виразною червоною плямою над верхньою кишенею, де Роберта завжди носила олівці, щоб писати на склі.
Вона принесла з собою особливий, майже нудотний запах лабораторії органічної хімії; запах, від якого студентів спочатку млоїло, і лише згодом вони звикали до нього.
Обличчя її за ці дні згасло, наче вогонь життя, що кидав на нього свій відблиск, ледь жеврів. Неуважний погляд, зажурений вираз.
«Бідолаха», — сердячись на себе, подумав Брейд.
— Роберто, цей джентльмен — містер Джек Дохені.
Роберта мигцем глянула на Дохені.
— День добрий! — майже пошепки привіталася вона.
— Містер Дохені розслідує нещасливий випадок, — додав Брейд.
— Випадок із Ральфом? — В очах дівчини спалахнули іскри життя.
— На думку містера Дохені, Ральфова смерть не була випадковість. Я теж так думаю. Це вбивство.
— Чому ви так думаєте? — збуджено запитала Роберта, звернувши вогненний погляд на детектива: — Я знала: Ральф не міг допуститися такої грубої помилки. Хто вчинив злочин? Кажіть-бо, хто?
«Зразу ж погодилась зі мною, — подумав Брейд. — Певно, й сама так вважала».
— Ми саме з'ясовуємо це, — сказав Брейд. — До слова сказати, нам треба поговорити ще про одну справу. Гадаю, містер Дохені уже довідався про твою дружбу з Ральфом.
— Знаю, — в її очах промайнула зневага.
— Звідки? — здивувався Брейд.
— Місіс Нойфельд, Ральфова мати сказала мені, що поліція цікавилась нашими стосунками, — пояснила Роберта і звернулася до детектива — Запитали б мене — і я сама розповіла б вам про них.
— Не хотілося без потреби хвилювати вас, міс, — лагідно всміхнувся їй Дохені. — Гадаю, така розмова не справила б вам приємності.
— Певно що.
— Містер Дохені довідався, що ви з Ральфом посварилися, — докинув Брейд.
— Коли?
— Сідай-но, Роберто. Будь ласка, — запропонував Брейд. — Я хочу нарешті з'ясувати одну річ, і, сподіваюсь, ти допоможеш мені. Сідай-бо, прошу.
Роберта хвилину повагалася, відтак повільно опустилась на стілець неподалік дверей.
— Що ж це за суперечка, професоре Брейде?
— Та, що спалахнула у кав'ярні.
Роберта здивовано глянула на нього. Дохені теж, здається, був спантеличений.
— Ви сперечалися про те, який сорт морозива замовити, — підказав Брейд.
Роберта тріпнула головою.
— Нічого такого не пригадую. Хто вам такого набалакав? — Вона водила по них тривожним і водночас чуйним поглядом.
Дохені не втручався. «Дає мені свободу дій, — подумав Брейд, — а сам наставив пасток і чекає, щоб затягти мені зашморг на шиї, тільки-но я зроблю якийсь хибний крок».
— Оскільки я знаю, — почав Брейд, — ти замовила морозиво з шоколадним кремом, і саме це викликало суперечку.
— Ні, — коротко відказала Роберта.
— Хоч би що там було, офіціант чув, що ви пошепки сперечались, і навіть розчув слово «фадж», а коли підійшов до столу, ти замовила морозиво з шоколадним кремом та помадки «фадж».
Брейд витримав паузу, але Роберта мовчала, лиш її очі немовби стали ще більшими на зблідлому обличчі.
— Може б, ти пояснила нам, — вів далі Брейд, — насамперед містерові Дохені, що офіціант не міг правильно зрозуміти почуте слово, бо в устах науковця воно набуває зовсім іншого, невідомого офіціантам кав'ярні значення?
Роберта німувала.
А Брейд не вгавав:
— Слово, що має особливий зміст в аспірантових устах.
Мовчанка тривала.
— Роберто, — правив своєї Брейд, — чи є якась різниця між підробкою даних та їх фальсифікацією? Чи я помиляюсь, вважаючи, що це одне й те саме? Що ж, власне, було предметом вашої суперечки — підробка даних чи «фадж» і сорт морозива? Може, йшлося все-таки про підробку?
— Ні… — озвалася вона нервово, але Брейд напосідав:
— Вчора я застав тебе у Ральфовій лабораторії з його щоденниками в руках. Чого ти там шукала? Чогось на незабудь? А чи сторінок із фальсифікованими даними, щоб знищити їх і врятувати ім'я Ральфове від ганьби?
Роберта через силу тріпнула головою.
— Не намагайся заперечувати, Роберто. Я теж уважно переглянув щоденники Ральфа і на власні очі переконався, що наслідки експериментів підтасовані.
— Це було не так! — запально вигукнула Роберта. — Ви просто всього не зрозуміли. І тому тлумачите факти по-своєму. Насправді все було інакше. Ральф був у такому розпачі, що не здавав собі справи, що робить.
Брейд нахмурився:
— На бога, Роберто! Звичайно ж, Ральф чудово знав, що робить, адже це тривало не один місяць. Не захищай його. Таке не прощається.
— Повірте мені, Ральф просто не міг мислити розумно. Він ясно усвідомлював лише одне — дисертацію треба закінчити й одержати науковий ступінь. А в слушності своєї теорії він був такий певний, що підтвердження її наслідками вважав лише справою часу, тому…
— І тому, — перебив її Брейд, — він не переставав підробляти наслідки експериментів, щоб користати з них, якщо не пощастить одержати потрібних даних. Ти це хочеш сказати?
— Далебі, професоре, Ральф не замірявся використовувати ці результати. Будь-коли. Тобто… — Роберта розпачливо розвела руками, показуючи, що не годна говорити далі. Зачекавши, поки трохи спаде нервова напруга, від якої їй перехопило горло, Роберта закінчила — Ральф мав розповісти вам про все. Він мав прийти до вас перед тим, як складати усні іспити.
— Він сам розказував тобі про свій намір? — запитав Брейд. Жаль до дівчини щораз дужче стискав його серце.
