Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Прочие Детективы » Два денних рейси - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги серия книги читать бесплатно полностью .txt) 📗

Два денних рейси - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги серия книги читать бесплатно полностью .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Два денних рейси - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги серия книги читать бесплатно полностью .txt) 📗. Жанр: Прочие Детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Ви останній із знайомих Загорулько, — сказав Устимчик, — які бачили її живою. Вона писала чоловікові, що ви залицялись до неї. Того ж дня, коли ви разом повернулися з Євпаторії, Галину Петрівну згвалтували й вбили на дніпрових схилах. Чому б вона пішла туди сама? Певно, туди завели її ви. Чим можете довести, що ви — не вбивця?

Загуменний згорбився.

— Я любив її, — сказав якось стомлено. — Я любив її по-справжньому.

— І ви вважаєте це за доказ? — В тоні Устимчика звучала іронія. — І погрожували вбити?

— Я? Погрожував?

— Згадайте розмову в Євпаторії. На вулиці, після кіно…

— Звідки знаєте?

— Ми ще й не те знаємо.

Загуменний одразу якось знітився.

— Я любив її! А ці слова якось вирвались…

— Ну, ну… — похитав головою Устимчик.

— Як бачите, — сказав Дробаха, — поки що все проти вас. Згадайте, хто вас бачив двадцятого липня між десятою і п’ятою годинами дня. Особливо між першою і третьою.

— Я ж вам казав, що був дома.

— Тоді, — констатував Дробаха, — ми мусимо зробити у вас обшук. Зараз я візьму в прокурора постанову. Повинні вчинити так, бо факти проти вас.

Загуменний займав однокімнатну квартиру на Першотравневому масиві. Обстановка його кімнати була спартанською: вузьке залізне ліжко з тонким матрацом, великий стіл, дешева шафа для одягу. І всюди, де тільки можна було покласти, книги. На столі й підвіконні, на шафі й у величезних, під стелю, стелажах. Новенькі, у яскравих, з блискучим золотом палітурках, і пошарпані, з пожовклими від часу сторінками; великі й такі, що вміщалися на долоні; романи всесвітньовідомих письменників і таких, чиї прізвища Хаблак зустрічав уперше; вірші, філософські трактати, наукові збірки, підручники…

Поки оперативники робили обшук, Хаблак машинально знімав з полиць стелажів то одну книгу, то іншу, гортав, вихоплюючи окремі слова чи думки, задивлявся на майстерно зроблені старовинні гравюри, з ніжністю гладив товсті, немов картонні, сторінки давніх видань. Піймавши на собі глузливий погляд Устимчика, що зосереджено переглядав вміст шухляд стола, схаменувся й почав допомагати товаришам. Та скоро його увагу привернула невеличка, скромно видана книжечка. Відкрив випадково десь на середині, в око впали рядки:

Який пройшли важкий і довгий шлях
з тобою вдвох ми по життя долині.
Нехай не в’януть очі твої сині,
не блякнуть, наче айстри у вітрах.

Хтось жарко дихнув Хаблакові у щоку, простягнув руку й взяв у нього томик.

— Чудовий поет Сосюра! — сказав Загуменний, любовно гортаючи книжку. — А зараз я покажу вам таку річ!..

Забувши, певно, для чого в нього в кімнаті ці люди, для чого стоять біля дверей двірник і сусідка, він приставив до стелажа драбинку й миттю піднявся під стелю. Відсунув скло, яке закривало єдину секцію стелажа, обережно витяг книгу.

— Ви знаєте, що це таке? Звичайно, ви не знаєте, 1, можливо, це вас не цікавить, але цю книгу ви можете побачити лише у великих бібліотеках, але й то як дорогоцінність. Я дам вам потримати її. — Загуменний спустився, подав капітанові книгу. — Тільки обережно, прошу вас. Не кожному випаде доторкнутися до такого чуда. Друге видання “Кобзаря”.

Він схилився разом з Хаблаком над книжкою з потертими від довгого читання сторінками. Пальці Загуменного, коли він обережно, ледь-ледь торкався паперу, тремтіли.

Хаблак згадав: точно так тремтіли вони під час допиту. Тоді він подумав, що Загуменний боїться, нервує і це тремтіння виказує його. Але ж зараз він, безперечно, ні про що не думає, крім книжки, забув, з ким розмовляє. Нараз, либонь, згадав, бо обережно, але рішуче забрав у Хаблака томик і пішов до вікна. Став спиною до кімнати, схилившись над книжкою. Так і простояв до кінця обшуку.

Оперативники не знайшли нічого, що б компрометувало Загуменного. Хаблак відпустив понятих і, не звертаючи уваги на відчайдушні знаки, що робив йому Устимчик, звернувся до Загуменного:

— Просимо пробачення, Валерію Павловичу, та ви нас мусите зрозуміти. В кожного своя робота. Єдине, чого зараз ми вимагаємо від вас, — підписати цього папірця.

Загуменний засвітив настільну лампу, швидко прочитав.

— Не можу сказати, що роблю це з задоволенням, — пробуркотів, — та не маю іншого виходу. — Взяв кулькову ручку й розмашисто розписався. — Я правильно зрозумів зміст документа: підписка про невиїзд?

— Так. Ми вас викличемо в разі потреби. До побачення. — Пропустивши вперед Устимчика, Хаблак вийшов з кімнати.

— Що ти зробив? — запитав Федір, як тільки вони опинились на вулиці. — Це ж чортзна-що: залишити вбивцю на волі!

— А чому ти гадаєш, що він — злочинець? Де докази?

— Про які ще докази ти говориш! Лист, його зізнання, що залицявся, неможливість довести алібі… Чого тобі ще треба? Я доповідатиму начальству!

— Це — твоє право. Але жоден прокурор не винесе постанови про арешт.

— Що — прокурор! Головне, вмовити Дробаху, а він уже організує постанову. Побічних доказів для цього вистачить. А під час слідства зібрати інші…

— А коли Загуменний не винен? Про це ти подумав?

— Не винен, не винен… Різних слів нахапалися й жонглюєте; людяність, чуйність… У дитячому садку тобі працювати, а не в карному розшуку! — зло дорікнув Устимчик, різко повернувся й швидко попрямував площею навпростець.

Ішов і думав: зв’язала ж його доля з такою розмазнею. Скільки вже розплутують цю кляту справу. Хаблакові добре: в фаворі в начальства, а як йому? Підтвердилась би його версія — і він на коні. Виявився передбачливішим за такого навіть зубра, як Дробаха! Відразу ще зірочку на погони, а може, й підвищення по роботі. Біс з ним, з цим Загуменним. Вбивця — і все. Які ще докази потрібні: заманив жінку, до якої залицявся, згвалтував — і кінці в воду. Ясно, як божий день. І для начальства добре: ще одну справу закрито.

А Хаблак сів на лавку в сквері. Згадав, як любовно тримав Загуменний томик Шевченка, як схвильовано бринів його голос.

Ні, така людина не може вбити!

Зітхнув, підвівся. Трохи постояв і попрямував до телефонної будки. Марина вже сердиться. Що ж поробиш, йому також не солодко.

Полковник Каштанов зайшов до Хаблакової кімнати. Витягнув з кишені кілька листів, акуратно розклав на столі. Підкликав Хаблака та Устимчика.

— Почитайте-но, — сказав просто, — скаржаться на вас і, мені здається, справедливо.

Листи надійшли від чоловіка вбитої. Сидір Семенович Загорулько скаржився на неприпустиму інертність працівників міліції, які ще й досі не знайшли винуватця злочину на дніпрових схилах.

“Ясно, — писав, — життя моїй дружині вже не повернете, але ж убивця досі на волі. І хто гарантований від того, що він знову не знайде собі жертву?”

Устимчик, прочитавши ці рядки, нервово смикнув комір сорочки, нахилився до Каштанова.

— Слушно скаржиться, товаришу полковник, — мовив, — а ми тут у гуманність із злочинцем граємось. Я вже доповідав вам…

— Я чув вашу думку, — обірвав його Каштанов. — А тепер хочу вислухати капітана.

Хаблак детально виклав свої міркування. Полковник сидів, наче й не чув їх, втупивши погляд у якусь цятку на стіні.

— У вас усе? — запитав і, одержавши стверджувальну відповідь, сказав: — Я ціную вашу наполегливість, лейтенанте Устимчик. Але ж упертість не завжди на користь справі. Арештувати Загуменного не маємо права. Дивіться за ним. Може, зрештою, ми й помиляємось, та поки що підстав для звинувачення його нема.

Каштанов пішов, і в кімнаті запала тиша. Устимчик сидів червоний як рак і посміхався вимушено. Відкрито не погодитись з полковником не наважувався, але всім своїм виглядом підкреслював — дотримується попередньої точки зору.

Прийшов Дробаха. Побачивши сумні обличчя Хаблака та Устимчика, запитав:

— Здається, нічого нового?

— Як нічого? — похмуро зиркнув на нього Устимчик. — Скаржаться на нас. Загорулько з Івано-Франківська листи пише.

Перейти на страницу:

Самбук Ростислав Феодосьевич читать все книги автора по порядку

Самбук Ростислав Феодосьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Два денних рейси отзывы

Отзывы читателей о книге Два денних рейси, автор: Самбук Ростислав Феодосьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*