Вельветові джинси - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать книги бесплатно полностью без регистрации .TXT) 📗
— Багато хто. І я не вірю… — Корольова безнадійно махнула рукою.
— Звичайно, — не дуже ввічливо перебив її Хаблак, — звичайно, Надіє Петрівно, хтось із знайомих міг сказати ще комусь, і всіх поінформованих встановити неможливо. Он, бачите, сусідам нічого не казали, а знають. І все ж…
Корольова одразу зрозуміла його. Кивнула, переплела сухі пальці на колінах, зовсім по-чоловічому стиснула їх і відповіла:
— Власне, ця поїздка виникла несподівано. Надійшов лист від колишньої колеги по театру. З Ялти. Вона там непогано влаштувалася і запросила мене. Чому ж не поїхати?
— Коли одержали листа?
— На початку серпня.
— А виїхали?
— Чотирнадцятого.
— З квитками не було проблеми?
— Ну що ви! Тепер літо, і до Сімферополя… Але ж мене пам’ятають у театрі, і адміністратор…
— Хто?
— Ілля Борисович Мукомолов. Він зробив це блискавично.
— Кому ще в театрі розповідали про поїздку?
— Усі на гастролях. Можливо, хтось і чув в адміністраторській… Там сиділо кілька чоловік, але я не знаю їх.
— Хто із знайомих чув про ваш від’їзд?
— Невже ви можете підозрювати моїх знайомих?
— Звичайно, ні.
— Отож. Я не дозволю навіть погано подумати про них.
Це було логічно — Хаблак сам не вірив, що хтось із знайомих Корольової міг навести на її квартиру злодіїв.
Експерт закінчив попередній огляд помешкання, визирнув з сусідньої кімнати й жестом покликав Хаблака. Корольова мешкала в зручній двокімнатній квартирі дому, з вікон якого виднілися Русанівська протока та Лаврська дзвіниця. Річкою сновигали моторні човни, в сквері на набережній сиділи люди, гралися діти, і нікому, крім оперативної групи та, може, ще цікавих сусідів, не було ніякого діла до того, що відбулося в білому дев’ятиповерховому красені. А ті, що перебували в квартирі Корольової, не звертали уваги ні на дзвіницю, ні на гудки автомобілів, ні на сміх відпочиваючих — займалися своєю буденною, трохи вже набридлою роботою. Що поробиш, комусь потрібно займатися і цим. Тому Хаблак узвичаєно підвівся з фотеля, підійшов до експерта й зовні байдуже вислухав його міркування. Власне, він уже догадувався, що крадіжка в квартирі артистки відбулася не сьогодні й не вчора, а два чи три дні тому: на полірованій поверхні комода залишились сліди від валізи, до якої, певно, складали крадені речі. Решту поверхні вкривала пилюга, а ці сліди збереглися зовсім виразно… Однак все ж приємно, коли твої думки збігаються з міркуваннями такого досвідченого криміналіста, як Болотов. А той повідомив мало не категорично:
— Крадіжка відбулася три дні тому. І злодій не поспішав.
— Чому? — запитав Хаблак. Правда, його запитання могло стосуватися як першої, так і другої частини повідомлення експерта, він одразу збагнув це і уточнив: — Чому, вважаєте, не поспішав?
— Дату події визначили по пилюзі? — Ледь помітна усмішка майнула обличчям експерта.
— Так.
— Отже, не поспішав… Діяв надто акуратно, перебрав вміст шухляд, не викидав з них нічого поспіхом, забрав найцінніші речі.
Хаблак кивнув погоджуючись. Надія Петрівна вже повідомила їх, що злодій чи злодії забрали з квартири все справді найкоштовніше: дві кришталеві вази й інші вироби з кришталю, каракулеву шубу, кілька суконь, шкіряне пальто, нове, майже не ношене взуття, статуетки саксонського фарфору, кілька картин і магнітофон. Грошей та коштовностей Корольова в квартирі не лишила, заощадження, як пояснила, зберігала на книжці, а всі коштовності — два золотих персні, сережки та медальйон — носила на собі.
— Не поспішав, а припустився помилки, — мовив Болотов мало не урочисто, й Хаблак зрозумів експерта. Завжди приємно, коли знаходиш таке, що може навести на слід.
— Від вашого проникливого зору не сховається ніщо, — ствердив і ступив до сусідньої кімнати, однак експерт затримав його.
— Надіє Петрівно, можна вас на хвилинку? — попросив Корольову й ввічливо пропустив її у дверях: він мав манери добре вихованого інтелігента, і Хаблак подумав: якби Болотову ще пенсне замість окулярів у роговій оправі, зовсім нагадував би чеховських героїв. Дехто в управлінні тихцем підсміювався з експерта, та особисто Хаблакові більше подобалася, можливо, дещо перебільшена ввічливість Болотова, ніж хвацьке панібратство інших, котрі іноді саме цим намагалися приховати свою некомпетентність чи невихованість.
Кімната, до якої зайшли Хаблак з Корольовою, правила за спальню: в ній стояло нешироке ліжко, в кутку між ліжком і вікном притулилося трюмо з різними флаконами, дві шкатулки роботи гуцульських майстрів стояли з піднятими кришками, певно, злодій шукав у них коштовності, вміст одної з шкатулок був вивернутий просто на ліжко — на потертому косівському ліжнику, надто потертому, ним погребував навіть злодій, була розкидана дешева біжутерія, гудзики, котушки з нитками, кулькові ручки та інший мотлох, до якого звикає людина й без якого не уявляє свого життя. Тут же валялися також кілька хусточок, витягнутих із шухляди трюмо, легких жіночих батистових старомодних хусточок з вишитими в куточках ініціалами Корольової, — одну з них підняв і показав Надії Петрівні експерт.
— Ви користувалися нею? — запитав.
Корольова, очевидно, не чекала від Болотова такого запитання, бо зиркнула здивовано.
— Звичайно. Вони не нові.
Експерт розпростував хусточку делікатно, двома пальцями, наче повісив її на неіснуючий мотузок, протягнутий уздовж кімнати.
— Ви користувалися нею сьогодні? — уточнив. — Після того, як повернулися з Криму й побачили весь цей… — поворушив губами, шукаючи слово, — безлад?
— Ні.
— Подумайте, це важливо.
— Ні-ні! Але ж яке це має значення?
— Певно, цією хусточкою скористався злодій. Вона втрапила йому під руку, й висякався. Інші, бачите, випрасувані й складені.
Корольова гидливо поморщилася і мовила:
— Доведеться викинути.
Мабуть, в неї й на мить не виникла думка про те, що хусточку можна випрати: вона побувала в чужих, жадібних руках, і Корольова одразу винесла їй присуд.
— Поняті, прошу сюди, — визирнув з кімнати Болотов. Показав їм хусточку й пояснив: — Бачите, хусточки лежали в шухляді, й злодій витягнув їх. У цю висякався, так і відзначимо в протоколі.
Артистка зневажливо поморщилася.
— І це наведе вас на слід?
Експерт заховав хусточку до поліетиленового пакета. Нічого не відповів, та й навіщо Корольовій і понятим знати, як багато може дати для слідства ця необережність.
Здається, злодій не лишив жодних слідів, діяв акуратно, у рукавичках, у всьому відчувався досвід, починаючи від замка у дверях і кінчаючи обшуком квартири, непоспішливим і детальним, — він не хапав усе, що лежало під рукою, як зробив би недосвідчений і переляканий злодюжка, знав, ніхто його не потривожить.
Отже, злодій був добре поінформований — тому й допитувався Хаблак у Корольової, хто саме міг знати про її несподіваний від’їзд до Криму.
Майор подумав: безрезультатно. Однак одразу ж уточнив: поки що безрезультатно. Мусив ще детально порозмовляти з Корольовою, щоб встановити коло тих, хто знав про її від’їзд, бо саме в цьому бачив якусь перспективу, промінь світла в поки що абсолютній темряві. Однак порозмовляти з Надією Петрівною слід пізніше, коли отямиться, хоч трохи заспокоїться, принаймні зможе міркувати розсудливо. Цю розмову Хаблак відклав на завтрашній ранок, сьогодні ж передбачашся інші зустрічі, він уже склав приблизний план розслідування.
Четверта крадіжка на Русанівці за два тижні — Хаблак був упевнений: працював той самий злочинець чи злочинці, в усіх чотирьох випадках відчувався, так би мовити, однаковий почерк. По-перше, акуратно, із знанням справи відімкнуті замки, в двох випадках з чотирьох замки не стандартні, навпаки, ускладненої конструкції; на дверях же квартири Володимира Йосиповича Перовського стояв замок місцевих умільців, вони клялися йому, що ніхто й ніколи не зможе потрапити до помешкання без їхнього хитромудрого ключа, до того ж замків на дверях Перовського було два, несхожих між собою, — і все ж не встояли перед “гостем”.
