Крах чорних гномів - Самбук Ростислав Феодосьевич (читаем книги бесплатно .txt) 📗
Грейн підвівся. Вперся короткими руками в стіл, втупив погляд у присутніх.
— Ви можете заперечити, — продовжив, — мовляв, ми ділимо шкуру невбитого ведмедя. Але ж будемо дивитись правді у вічі: війна скоро закінчиться і, на жаль, не так, як би нам хотілося. Невдалий замах полковника графа фон Штауффенберга позбавив нас надії на сепаратний мир, і тепер ми не можемо не рахуватися з наслідками російського наступу та червоною небезпекою не лише для Німеччини.
— І ви говорите це в той час, коли ваш президент і Черчілль заграють зі Сталіним! — не витримав хтось.
— Не сприймайте це всерйоз, — заспокоїв Грейн. — Розбурхались стихії, і зараз не так легко вгамувати їх. Врахуйте світову антифашистську думку, і ви зрозумієте, як нелегко керівникам США. Ця ж обставина є серйозним гальмом і при здійсненні наших планів, панове, і мені не хотілося б малювати все в рожевих тонах. Нам доведеться долати труднощі — і значні труднощі; в тому числі й деяку прямолінійність президента Рузвельта, який схильний до поступок росіянам. Але, панове, перспективи не такі вже й сумні — ми категорично проти так званої деіндустріалізації Німеччини, проблеми, з якою носяться ліберали й комуністи. Ваша справа — наша справа, і лише політичні кретини та наші вороги не враховують, хто свого часу вкладав капітал у німецьку промисловість. Ми не рубатимемо сук, на якому сидимо самі, і наполягатимемо на тому, щоб допомогти післявоєнній Німеччині відбудувати промислові підприємства, розвинути експорт і знайти ринки.
— На яких умовах? — запитав директор банку.
— У кожному конкретному випадку це питання вирішуватиметься самостійно. Та ми можемо вже зараз сформулювати два основні пункти, які повинні стати наріжним каменем нашого співробітництва. По-перше — превентивне місце для американського капіталу в Німеччині. Зрозуміло: німецьким компаніям доведеться залучати іноземний капітал для відновлення економічного потенціалу країни. Наші корпорації сподіваються, що ми, вже маючи солідний досвід співробітництва, плідно продовжуватимемо його. По-друге, вже зараз ми повинні продумати заходи — аби жодні цінні папери, технічні новинки фірм, патенти тощо не потрапили до рук червоних. Ми не можемо зараз передбачити, де саме пройде лінія, котра поділить Німеччину на зони західного та східного впливу, нинішній великий наступ росіян плутає всі карти.
Грейн почервонів і часто облизував засмаглі губи. Роздратовано смикнув краватку, мовив сухо:
— Якщо б не безрозсудлива політика вашого фюрера, становище було 6 більш сприятливе. Наступ в Арденнах — невчасний і, хоч звучить це, на перший погляд, парадоксально, насамперед нашкодив вам — майбутній Німеччині. Якщо б ми зайняли Берлін і вийшли на Одер, то зовсім по-іншому розмовляли із Сталіним.
— А також з нами… — буркнув сивий літній чоловік, що весь час мерзлякувато кутався у вовняний шарф. “Сільман, — згадав Кремер, — віце-президент компанії “Сіменса”.
— Я не розумію вас, — розвів руками Грейн, — невже ви віддаєте перевагу червоним?
— Навіщо ж пересмикувати! — розсердився Сільман.
— Панове, — втрутився Краузе, — ми ніколи не домовимось, якщо не загнуздаємо емоції. І якщо не виходитимемо з беззаперечного факту — як не важко визнати це, — що війну все-таки програємо ми.
— До капітуляції ще далеко, — не здавався Сільман.
— Тут зібрались розсудливі люди, а не пройдисвіти зі штабу фюрера, — пробуркотів Краузе, і ми добре розуміємо, що до чого. Особисто я вважаю умови, викладені містером Грейном, прийнятними,
— Я ще не закінчив, — підняв руку сенатор. — Мене просили попередити вас, що американські монополії, враховуючи наші спільні інтереси, — я підкреслюю це, — і надалі відстоюватимуть розвиток економічного потенціалу Німеччини. На першому етапі після війни, враховуючи небажаний міжнародний резонанс, доведеться обмежитись пунктами меморандуму, про який я говорив. Але ми готуємо пропозиції відносно припинення демонтажу німецьких підприємств. Правда, кілька заводів, — знов розлючено смикнув за краватку, — хоча б для припинення розмов, доведеться демонтувати.
— Якщо вони залишаться до кінця війни, — мовив директор Дрезденського банку. — Ваша авіація починає просто хуліганити…
— Ми не завжди можемо знайти спільну мову з військовим командуванням, — скривився Грейн. — Англійці вважають це відплатою за бомбардування Лондона. Та й у нас, у Штатах, досить наелектризоване повітря. Потрібен час, аби все стало на свої місця. І цей час прийде, панове. Я обіцяю вам — і це не марна балаканина, — що вилучення за рахунок репарацій провадитимуться лише на перших кроках. Ми дозволимо вам необмежений експорт на іноземні ринки, відмовимось від націоналізації промисловості. Все, що зараз пишуть газети з цього питання, — пропагандистське базікання, і йому можуть вірити лише дуже наївні люди.
— Газети формують громадську думку, — зауважив Краузе.
— Ну і що ж! — посміхнувся Грейн. — Ви рахувалися з громадською думкою, коли робили Гітлера канцлером?
— Ось така розмова мені вже подобається! — заявив Сільман, і всі пожвавішали.
Грейн зрозумів: час закінчувати.
— Я прошу вас, — мовив, — усі конкретні питання, пов’язані з нашою сьогоднішньою розмовою, вирішувати з містером фон Вайгангом. Я закінчив, панове.
Підвівся Краузе.
— Ми з вдячністю приймаємо пропозиції сенатора Грейна і наших американських друзів, котрі подають нам руку допомоги.
— Я нагадую вам, панове, що… — втрутився фон Вайганг.
— Ми — держава в державі, — усміхнувся, зрозумівши його, Краузе, — і вміємо зберігати таємниці краще, ніж СД.
Ці слова послужили сигналом до закінчення наради. Роз’їжджалися також непомітно, як і приїхали. їх було чотирнадцять — чотирнадцять некоронованих володарів. Щупальця Цейса, Сіменса, Краузе простяглись по всій Німеччині і далеко за її кордони. Карлові навіть дивно було йти поруч із звичайною, склеротичною на вигляд людиною, прізвище якої було Цейс. Звик чути: найкращі в світі цейсівські біноклі, цейсівська фотооптика… У його батька був цейсівський бінокль, і Карл у дитинстві уявляв собі цього Цейса обов’язково в морській формі на капітанському містку з біноклем на грудях. А тут склеротичний старий, який, до того ж, ще й човгає ногами.
— Вони хочуть перетворити наші фірми на американські філії, — невдоволено буркотів Сільман, закутаний так, що невідомо, як пробиваються крізь пухнастий шарф його слова.
Краузе йшов, постукуючи палицею по бронзових ковпаках гномів. Позіхнув, даючи зрозуміти — старий буркотун набрид усім і не слід сприймати його всерйоз. Але Цейс був не від того, щоб поговорити.
— Як на мій характер, — кинув ущипливо, — краще бути американською філією, ніж не існувати взагалі. Треба все робити вміючи: взяти допомогу і поступитися дещицею. А прийде час, знову станемо на ноги, тоді й поговоримо хе-хе… як джентльмен з джентльменом.
— Я б дав вам Нобелівську премію за мудрість, — не витримав Краузе.
— А для чого вона мені? — зневажливо пирхнув Цейс. — Гроші в мене ще є, а реклама од неї не варта й пфеніга.
— Прекрасно сказано! — засміявся Краузе. — До речі, ви не замислювались ще над одним аспектом: через рік після війни американці зіткнуться з росіянами, їм знадобиться буфер між Сходом та Заходом, і цим буфером стане Німеччина. Ми відродимося з попелу, як птах фенікс, і знов диктуватимемо свою волю Європі.
— Ви помиляєтесь лише в одному, — якось урочисто мовив Цейс. — Не через рік американці зіткнуться з росіянами, а значно раніше. І дай боже, — поклав Краузе на плече кістляві пальці, — аби це сталося якомога скоріше.
Чотирнадцять автомобілів, дотримуючись невеличких інтервалів, виїхали з воріт. П’ятнадцята машина була найскромніша — не потужний “хорх” і не хромований “мерседес”, а звичайний “опель-капітан”. Але в цьому пошарпаному автомобілі їхали хазяї хазяїв. Вони бачили трохи далі, ніж німецькі партнери, і мали можливість диктувати їм свою волю.
— Як ви вважаєте, Чарлз, — запитав Грейн Хокінса, — я не був сьогодні надто прямолінійний? Все ж вони німці, а національне самолюбство — штука до біса складна.
