Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Криминальные детективы » Автограф для слідчого - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать полные книги онлайн бесплатно TXT) 📗

Автограф для слідчого - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать полные книги онлайн бесплатно TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Автограф для слідчого - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать полные книги онлайн бесплатно TXT) 📗. Жанр: Криминальные детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Карл мовив твердо:

— Тепер є всі передумови для створення четвер­того рейху, і ваш обов’язок…

— Я сам знаю, в чому полягає мій обов’язок, — огризнувся Пфердменгес. — Особисто я не маю наміру вертатися до фатерлянду. Мені й тут непогано, і плю­вати я хотів на ваш рейх. Мій рейх — моя бавовняна плантація, я завоював її сам, а рейх обіцяв мені має­ток на Україні, та де він? Рейх, юначе, ще не розпла­тився зі мною, і я вважаю за справедливе розраху­ватися тепер. З тієї суми, яку ви одержите… Скільки лежить на шифрованому рахунку? І де?

“Усіх насамперед цікавить саме це”, — подумав Карл і непевно стенув плечима.

— Ну, добре, — не наполягав полковник, — мене це не обходить, але… — задумався, не зводячи уваж­ного погляду з Карла. — Але мільйон, це, мабуть, не так уже й багато? Я чув, що на шифровані рахунки менше десяти мільйонів не клали. Десять відсотків — справедливе відшкодування. Ви мені мільйон, я вам — дві цифри.

— Ого, а у вас апетит! На жаль, я не маю права…

— А я пошлю вас до бісової матері з усіма ваши­ми паролями! — Полковник помахав пальцем перед його носом. — Забув цифри, вас це влаштовує?

Карл знав: справді пошле, а що він може вчини­ти? Єдине — поторгуватися.

— Добре… — промимрив. — Але мільйон ви не одержите. Чотириста тисяч марок.

Очі полковника потемнішали. Жартівливо штовх­нув Карла в бік.

— Ну, хлопче, ми ж не на базарі.

— Так, — ствердив Карл, — тому п’ятсот тисяч — моє останнє слово. І вони зваляться на вас, як манна небесна.

— Умовились, — згодився Пфердменгес. — Підемо скріпимо нашу угоду.

— Цифри? — не зрушив з місця Карл.

Полковник посміхнувся й підморгнув.

— Не вийде! — помахав пальцем перед самісінь­ким Кардовим носом. — Я поїду з вами й назву циф­ри лише на порозі банку, щоб мої півмільйона не по­пливли… Пароль — будь ласка: “Гарно навесні в Арденнському лісі”. Тоді ми ще не наступали в Арден­нах і не тікали звідти… Боже мій, наче вчора моя дивізія була в Арденнах. Нам би відкрити фронт, а ми поперлися, як останні йолопи…

Карл зморщився: перспектива подорожі з цим типом не приваблювала. Ще раз спробував одкараскатись:

— Ми не маємо права гаяти час, і завтра виру­шаємо назад. Я можу дати вам будь-які гарантії…

— Гарантії? — зареготав Пфердменгес. — Я знаю, що таке найсолідніші гарантії й різні там джентль­менські угоди. Завтра, кажете? Це мене влаштовує, післязавтра ми будемо в Європі. Вам у Європу? — він безцеремонно покрутив гудзик на Кардовій со­рочці.

— Але ж ми мусимо повернутися до Елізабетвіля. Леребур позичив автомобіль у директора “Юніон міньєр”.

— Нехай ця стара лайба не турбує вас. Мої “ге­парди” відженуть її назад. А ми виїдемо на світанку. До Костерманвіля триста кілометрів, звідти долетимо до Найробі, а там уже лінії обслуговують європейські компанії. Сучасні реактивні літаки, швидкість і ком­форт…

Карл подумав: через два дні він побачить Аннет. Це було неймовірно — через два дні. З серця Африки, з савани, де полюють не на диких звірів, а на людей, до європейського міста, де жінкам поступаються міс­цем в автобусі…

Чорт з ним, із Пфердменгесом, не треба звертати на нього увагу, можна дивитись на нього, як на шкід­ливу мураху,— не більше.

— Добре, — погодився, — організуйте тільки від­правку француза до Леопольдвіля.

— З Костерманвіля туди є регулярний рейс. — Полковник пропустив Карла вперед: тепер він був уособленням ввічливості. — Прошу вас, коктейль пе­ред вечерею…

Карл згадав слова полковника: “Моя професія — вбивати”, й подумав, що коктейлі і ввічливість не узгоджуються з цими словами, що останнє є ширмою, й Пфердменгес, повернувшись з Європи, стане ще жор­стокішим і вбиватиме ще більше, бо за півмільйона марок можна придбати не одну плантацію, а маєтки необхідно захищати. Тобто він, Карл Хаген, стане хоч і не прямим, та все ж винуватцем убивств, і, може, отой симпатичний негр — командир партизанського загону, який просив їх писати правду, загине, фак­тично, від його, Карлової, руки…

Здригнувся й відступив — під три чорти полков­ника! — та Гюнтер уже простягав йому келих з кок­тейлем, дивлячись запитливо, й Карл мимовільно кивнув, даючи знати, що справу з Пфердменгесом полагоджено.

Йоахім Шліхтінг стояв за довгим столом, по обид­ва боки якого сиділи його колеги по партії.

Карл примостився в куточку, звідки добре бачив Шліхтінга й інших керівників нового фашистського руху в Західній Німеччині. Він твердо знав — фашист­ського, хоча йшло засідання керівного центру партії, котра називалася націонал-демократичною.

Щойно в залі за стіною закінчилося збіговисько членів цієї партії.

У вухах Карла ще стояли слова їхнього фюрера фон Таддена, якого теж звали Адольфом. Він прого­лошував ці слова з трибуни, в залі вибухали оплески, лунали схвальні вигуки, а Карл думав: невже це відбувається після війни, в результаті якої розгром­лено фашизм, після Нюрнберзького процесу, який засудив до страти багатьох бонз третього рейху і вро­чисто заявив, що з фашизмом покінчено.

Спробував би фон Тадден тоді виголосити сьогод­нішню промову, під гарячу руку могли навіть заареш­тувати й дати строк, а нині йому публічно аплодують, поліцейські охороняють зал, завтра ж газети надру­кують промову нового фюрера.

Про що ж він говорив?

Новий фюрер не закочував очей і не робив пате­тичних жестів — це сприйнялося б як карикатура. Фон Тадден виступав статечно і навіть стримано, хоч іноді й допускав патетичні вигуки, красномовні жести.

“Звернімося до минулого! — так, здається, говорив він. — Ще задовго до свого приходу до влади Адольф Гітлер роз’яснив своїм соратникам: коли вирішується доля народу, тоді не годяться ані народні представ­ники, ані парламенти, ані ландтаги. Німецький пар­ламентаризм — це кінець німецької нації… У важли­вих питаннях повинен вирішувати або референдум. — Фон Тадден відірвався від папірця, кинув у зал під бурхливі оплески: — Референдум — це ви, решту ми примусимо мовчати! Так-от: або референдум, або одна людина! Наше завдання полягає в тому, щоб, коли диктатор прийде, дати йому народ, який дозрів до нього!”

І знову зал вибухнув оплесками.

“Ми поставимо цей народ на коліна!” — вигукнув хтось.

Фон Тадден поморщився: загалом правильно, хоча й надто прямолінійно. Поки що слід загравати з на­родом. Заперечив:

“З людини, яка стоїть на колінах, ніколи не вийде гарного солдата. Ми ж мусимо тримати в руках зброю! Лише тоді зможемо успішно розв’язати про­блеми, що стоять перед нацією!”

Отже, фон Тадден уже мріє про війну…

Карл заплющив очі й побачив дуло автомата, яке перетворюється на гарматне жерло. Невже це видіння переслідуватиме його все життя? І чи не час поклас­ти край убивствам? Майнула думка: цей майбутній фюрер божевільний, його треба ізолювати від громад­ськості…

Та фон Тадден продовжував твердо й упевнено, він холодно дивився в зал, і в очах у нього не було божевільного блиску:

“Наша партія починає передвиборну боротьбу силь­нішою, ніж будь-коли. Я твердо вірю в свого співвіт­чизника, я знаю душу свого народу, її невичерпні сили. І ці сили використовуються нинішнім урядом бездарно, якщо не сказати — злочинно!”

“Для чого використовуються бездарно? — хотіло­ся б запитати Карлові. — Для нагнітання військового психозу і створення запасів зброї?”

Фон Тадден наче прочитав його думки і впевнено кинув з трибуни під бурхливі оплески присутніх:

“Ми даємо близько сорока процентів звичайних сил НАТО, і вже час одержати нам відповідне право голосу в командуванні НАТО!”

Карл збагнув: армії західних держав у Європі мають перейти під верховне керівництво німецьких генералів. Оце фінт! До такого не додумався б і сам Адольф перший!

Замислившись, Карл не почув, з чого почав Йоахім Шліхтінг нараду неонацистських бонз.

У Шліхтінга, здавалося, все було видовжене: ви­сока, суха, наче кипарис, людина з довгастим обличчям і руками шимпанзе, які звисали нижче ко­лін. Довгий червонуватий ніс і підборіддя, що йшло клином униз, робили його постать ще вужчою. Він стояв, спираючись на довгий полірований стіл — лискуча поверхня відбивала його постать і ще по­довжувала, робила нереальною, наче не людина нави­сала над столом, а виготовлений невдахою-майстром карикатурний манекен чи лялька-гігант для ярмарко­вого балагана. Але, на відміну від велетнів, які висміюються в лялькових виставах за незграбність і тупість, Шліхтінг не проголошував глупот, і Карл подумав, що краще б він пошився в дурні, бо говорив справді страшні речі.

Перейти на страницу:

Самбук Ростислав Феодосьевич читать все книги автора по порядку

Самбук Ростислав Феодосьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Автограф для слідчого отзывы

Отзывы читателей о книге Автограф для слідчого, автор: Самбук Ростислав Феодосьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*