Бікіні - Паттерсон Джеймс (читать книги бесплатно полностью txt) 📗
— У тебе це просто потрясно виходить, — прокоментував чоловік. — Можеш повторити ще раз? Ну що — ти готова, Кім?
Незнайомець підійшов до кожної камери, перевірив через об'єктиви їхнє налаштування й увімкнув. Спалахнули яскраві лампи.
Кім прослідкувала поглядом за блакитними рукавичками, коли ті різко стягнули з її тіла атласне покривало. У кімнаті було прохолодно, але її шкіра вмить вкрилася рясними краплинами поту. Вона здогадалася.
Він зібрався її ґвалтувати.
— Не треба цього робити, — сказала Кім.
— Треба, — заперечив незнайомець.
Кім почала скиглити, а потім скигління перейшло в плач. Вона відвернулася, уставилася поглядом у зачинені вікна — і почула, як упав додолу ремінь, стукнувшись пряжкою об підлогу. Гумові рукавички легенько пройшлися по її грудях, губи незнайомця торкнулися її живота й опустилися до паху. Потім він почав досить грубо входити в неї — і вона нестримно розридалася, напружуючи м'язи й намагаючись завадити йому.
Кім відчула його легкий подих на обличчі, коли він тихо промовив їй на вухо:
— Кім, не пручайся. Просто розслабся й отримуй задоволення. Вибач, але це — робота, за яку мені заплатять купу грошей. Ті, хто зараз за нами спостерігають, є твоїми великими фанатами. Спробуй зрозуміти.
— Щоб ти здох! — відповіла вона й до крові укусила його за руку. Незнайомець сильно ляснув її по одній щоці, потім — по другій. Шкіру вкололи солоні сльози.
Їй захотілося знепритомніти, але куди там — світловолосий ґвалтівник, що бурчав і рохкав, був такий важкий! А прутень — такий великий! Вона щосили спробувала відключитися від усього, окрім шуму хвиль та думок про те, що вона зробить із цим покидьком, коли від нього втече.
Розділ 6
Коли Кім прийшла до тями, вона сиділа зі зв'язаними руками у ванні з пінистою водою, притулившись спиною до похилої стінки.
Незнайомець-блондин, умостившись на ослінці поруч, тер її мочалкою так природно, наче робив це багато разів раніше.
Раптом її живіт конвульсивно скрутило, і вона виблювала у ванну жовч.
— Алле-гоп! — сказав незнайомець й одним могутнім ривком швидко підняв її на ноги — і Кім знову звернула увагу на його неабияку фізичну силу. Цього разу їй почувся якийсь легкий акцент у його голосі, але вона не змогла точно визначити, який саме. Можливо, російський. Або чеський чи німецький. Тим часом блондин витягнув із ванни затичку й увімкнув душ.
Кім стояла, похитуючись, під струменями води, він притримував її, а вона плакала і раз по раз намагалася вдарити його, але тільки втрачала рівновагу. Потім вона підігнула ноги, щоб опуститися у ванну, та він знову спіймав її, притримав і розсміявся.
— Ну ти й штучка! Маленька гарненька штучка. Еге ж?
Загорнувши Кім у пухнасті білі рушники, незнайомець підняв її на руки, як малу дитину. А потім посадив на закритий унітаз і простягнув склянку з якоюсь рідиною.
— Випий, — сказав він. — Тобі полегшає. Правду кажу.
Кім похитала головою.
— Хто ти? Навіщо ти робиш це зі мною?
— Ти хочеш запам'ятати цей вечір, Кім?
— Жартуєш, всраний збоченцю?
— Цей напій допоможе тобі все це забути. А ще я хочу, щоб ти спала, коли я привезу тебе додому.
— І коли ж ти повезеш мене додому?
— Та невдовзі.
Кім простягнула до нього руки й помітила, що тепер вони були зв'язані іншою мотузкою — темно-синьою, мабуть, шовковою, з вишуканими вузликами, що утворювали мереживо, яке можна було назвати красивим. Узявши склянку, нона кількома ковтками швидко осушила її.
Потім незнайомець попросив її нагнути голову. Вона так і зробила, і він витер їй рушником волосся. А потім причесав його й накрутив пальцями, після чого дістав із шухляди туалетного столика пензлики та флакони.
Вправними рухами він наніс їй на щоки та губи косметику, навів під очима тіні й почав замазувати тональним кремом садно під лівим оком. Послинивши кінчик кисточки язиком, блондин став легенько втирати нею крем, при цьому науваживши:
— Не турбуйся, я дуже добре вмію це робити.
Скінчивши свою роботу, він підхопив на руки її закутане в рушники тіло й поніс до сусідньої кімнати.
Блондин поклав її на ліжко, і Кім відкинулася головою на подушку. Вона відчула, що незнайомець вдягає її, але ніяк не допомагала йому, коли він натягував на неї трусики-бікіні й зав'язував за спиною мотузочки бюстгальтера.
Цей купальник-бікіні видався Кім дуже схожим на отой «Перрі Елліс», який був на ній під кінець фотосесії — червоний зі сріблястим відблиском. Мабуть, вона пробурмотіла: «Перрі Елліс», бо Джеймс Блонд зауважив:
— Цей — іще кращий. Я його сам вибрав, коли був у Сен-Тропе. Спеціально для тебе.
— Ти ж мене не знаєш, — процідила Кім краєчком рота.
— Тебе знають усі, люба. Ти — Кімберлі Макденіелс. Ім'я таке ж красиве, як і ти сама. — Відсунувши вбік її волосся, він бантом зав'язав їй на шиї бретельки купальника й вибачився — йому здалося, що він при цьому смикнув її за волосся.
Кім хотіла зробити якесь зауваження, але відразу ж забула, що хотіла сказати. Вона не могла поворухнутися. Не могла кричати. Повіки немов свинцем налилися. Вона поглянула в сірі очі блондина, що пестив її ніжним поглядом.
— Як дивно, — мовив той. — Крупним планом ти ще гарніша.
«Пішов ти в сраку!» — хотіла було відповісти Кім, але слова сплуталися і вийшов один протяжний, стомлений видих:
— Пі-і-і-і-у-у-у.
Частина друга
Небезпечний тип
Розділ 7
На краю хвилеріза, утвореного застиглою вулканічною лавою, стояв чоловік, вдивляючись у темну воду та хмарини, що поволі рожевіли — то над східним узбережжям острова Мауї займався світанок.
Чоловіка звали Анрі Бенуа. То було не справжнє його ім'я, а те, яким він зараз користувався. Йому було тридцять з великим гаком, він мав русяве волосся середньої довжини та світло-сірі очі. Стоячи на березі босоніж, він вивищувався майже на шість футів. Його ступні наполовину вгрузали в пісок.
Анрі — у білій лляній сорочці, що вільно спадала на сірі бавовняні штани, — стояв і спостерігав, як верескливі чайки ширяють над хвилями, раз по раз торкаючись їхніх вершечків і пронизливо скрикуючи.
Йому подумалося, що оці пташині крики могли б символізувати початок іще одного безхмарного та безтурботного дня в гавайському раю. Але новий день пішов коту під хвіст, так і не встигнувши розпочатися.
Анрі відвернувся від океану й засунув у кишеню штанів свій КПК. А потім став поволі підніматися пологим схилом до свого бунгало, а вітер, що дув йому в спину, напинав його сорочку, наче вітрило.
Рвучко розчинивши завішені двері, він пройшов через веранду з нефарбованою підлогою з твердої деревини, увійшов до кухні й налив собі чашку кави «Kona java». A потім знову вийшов на веранду, важко опустився в шезлонг біля джакузі й заглибився в роздуми.
Це помешкання — готель «Хана Біч» — відповідало всім його вимогам: зручне, вишукане, без телевізора й навіть без телефону. Оточений кількома тисячами акрів тропічного лісу, цей готель примостився на краєчку острівного узбережжя і являв собою непоказний комплекс будівель, справжній рай для д-у-у-уже багатих людей.
Перебування в «Хана Біч» давало можливість повністю розслабитися й відпочити, побути самим собою, усвідомити свою сутність як людської істоти.
Та дзвінок по мобільному з Європи вщент зруйнував цю ідилію. Відпочинок пішов під три чорти. Розмова була короткою й більше скидалася на монолог. Хорст сповістив і добру, і погану новину таким тоном, що в гордовитого Анрі виникло відчуття, наче його ріжуть серпом по яйцях.
Хорст сказав йому, що виконану роботу сприйняли добре, але виникли деякі запитання.
І тепер ці типи не дуже задоволені його роботою. їм, бач, хотілося чогось більшого. Більше несподіваних карколомних поворотів сюжету. Більше динаміки. Більше оплесків наприкінці фільму.
