Воскреслий із мертвих - Чорногуз Олег (читаем книги бесплатно .txt) 📗
Френк, слухаючи план капітана Дубля, безжурно посміхався.
— Але навіщо? — спитав він. — Навіщо стільки театральності, Алексе, і ризику? Америка любить усе просте. Чим простіше, тим геніальніше, Алексе… Але ти мій гість. Ти хочеш, щоб я тобі зробив, як ти кажеш, подарунок? О’кей! Ризикуєш ти, Алексе. Але це ж не цирк!
— У цирку ризикують всі! А наше життя — також цирк, Френку!
— О’кей! О’кей! — відказав той, натискаючи на кнопку.
За мить з’явився Гаррі Стреснер.
— Гаррі! — Френк відкинувся на стільці. — Ти давно ходив у театр на Бродвеї?
— Сер, як казав мій бродвейський приятель, спочатку життя, а потім театр.
— Так от, як казав твій бродвейський приятель арабського походження, якщо Гаррі не йде в театр, театр приходить до нього. Ти повинен зробити Фло сюрприз. Фло має зіграти свою роль. Перед тим, як перейде до Голлівуду… Запроси сюди Фло, запроси сюди Дору і запроси сюди Аркашу з «Жаблоту». Але останньому скажи, коли відрекомендується, щоб він узяв з собою запасну пару кальсон. П’єса у нас з Алексом з феєрверком на Бродвеї. Точніше, в Таймс-Сквері… У присутності глядачів, які й справді люблять видовище і навіть не вимагають і не просять хліба. Як казав твій бродвейський приятель з приводу ніг… Здається, одна нога тут, а друга праворуч від неї… Так от, щоб усі дійові особи через кілька хвилин стояли в цьому кабінеті. Фло одержить не першу роль. Зате в її житті це буде головна роль. Ти мене зрозумів, Гаррі?
— Сер, як казав мій нью-йоркський приятель…
— Бродвейський, Гаррі. Чи у тебе за останні дні з’явився ще один?
— Ще один, сер.
— О’кей! Так що він казав?
— Він казав: коли ти лягаєш з дамою серця і гадаєш, що першу скрипку граєш ти, то гадай так і далі. Якщо тобі подобається…
— Гаррі! — серйозно мовив Френк. — Я тебе тільки прошу: у «Жаблоті» без шумових ефектів. Запроси Аркашу на вулицю. Власне, все це може зробити Фло… Останнім часом він узяв моду проводжати її до самих дверей. Біля дверей ти йому скажи: «Друже, якщо ти коли-небудь ще хочеш побачити Одесу, то сьогодні візи до Одеси видає капітан Френк Фебер… І щастя в твоїх руках… Ми розуміємо, що синиця в руці трохи краще, ніж журавель у небі. Але пташечки покидають свої гнізда і, ми побоюємось, синичка тебе також покине. З солідарності. Разом з іншими птахами… Хоча в природі такого не трапляється. Синичка не відлітає у вирій. Але цього разу вона може зробити своєрідний виняток».
Години через три в управлінні зібралися всі. Френк сказав, що вони тут зібралися не в ігри гратися. Але нагадав, що життя — це також гра. І в цьому житті кожен з нас грає свою роль. Великий Бог дає її людині в день народження. Одні дограють свої ролі до кінця, інші в силу тих чи тих обставин передчасно сходять зі сцени життя. Сьогодні вночі з багатьма може таке трапитися… Від усіх вимагається одне: кожному запам’ятати свою роль і точно її зіграти…
— Фло, — мовив Фебер на закінчення, — як засвідчив мій київський приятель Алекс Дубль, ти зіграла свою роль чудово. Але, Фло, це не остання твоя роль. Ти маєш з Дариною підготуватися до останньої сцени.
Фло цвіла, як тільки можуть цвісти квіти за сприятливих кліматичних умов осені… На жаль, надворі стояла вже пізня осінь. Стояла вона і в душі Фло… Але сьогодні Фло відчувала, що в душі у неї квітує весна.
Павільйон «Український сувенір» було завершено. Він, поставлений на трейлер, приваблював перехожих Таймс-Скверу своєю свіжістю й новизною, а також яскравою і водночас абсолютно новою для Бродвею вивіскою. Назва «Український сувенір» чи не вперше писалася тут двома мовами: англійською і українською. Це також слугувало за своєрідну рекламу…
Колишній воїн-афганець, а нині продавець «Українського сувеніру», сидів у віконечку павільйону і щасливо посміхався.
РОЗДІЛ СОРОКОВИЙ
Арештовували на світанку. Спочатку взяли Кульгавого, потім запізнілого Цигана, що повертався з вечірки від земляків, куди його запросили Аркаша і Таня за пропозицією одного з режисерів трагікомедії, яка в ту ніч ставилася на Бродвеї…
Лейтенант Джеймс Коллінз очолював групу оточення і, не випускаючи з рук мегафона, просив глядачів розходитися по домівках, оскільки в павільйоні для продажу українських писанок знаходиться міна, яка, не виключено, ось-ось вибухне. Поліція, ризикуючи життям, поки що там працює, але досі серед майстерно зроблених писанок міни виявити не вдалося… Кульгавий і Циган сиділи біля Алекса Дубля, Френка Фебера і Гаррі Стреснера, скуті одним ланцюжком американських наручників. В сусідній автомашині переживали пан Роман з донечкою-красунею Даринкою і сержантом поліції Фло Перкінсон. Лейтенант Хедлі Холл запросив до свого автомобіля Ярослава Степіва, народного майстра з Косівщини, і його земляка Бодю Лесіва. Вони поглядали на одні, надіті на двох, наручники і питали один одного, за що і що це означає.
— Пане Ярославе! — казав, ледь не плачучи, Лесів. — Але ви мені наказали перегнати фургон з Лас-Вегаса до Нью-Йорка, той фургон я перегнав, але за що мене перегнали сюди?.. Підняли, коли я видів перший солодкий сон…
— Бодю, будемо вірити, що той сон у руку… Чи не так, пане Аркадію?
— А так, — мовив Аркадій Свінцер з Одеси, який згадав раптом, що він на дверях у вивішеному списку написав: «У нашому магазині окрім англійської говорять італійською, російською, українською мовами»… Саме зараз у нього випала нагода переконатися, що він ще не забув її, хоча в Одесі вона йому була ніби й ні до чого…
Шикарний «Кадилак», навантажений ледь не доверху українськими писанками з спецпозначкою косівського майстра вуйка Василя і його милої пані Марії, стояв осторонь, виблискуючи начищеними до блиску боками… Ейб і Сем, які на Майямі звикли до золотих браслетів, цього разу натягли, не без допомоги цілої групи поліцейських, сталеві.
Вибуху чекали з хвилини на хвилину… Усі хвилювалися. Алекс і Френк думали про щасливий кінець, гадаючи, чи сподобається він глядачам. Кульгавий і Циган також, потай сподіваючись, що буде по-їхньому, запевняли присутніх у формі, що це непорозуміння, і час від часу нагадували американським поліцейським, що вони громадяни вільної і незалежної України, що вони будуть скаржитися в посольство і навіть Міністерство закордонних справ. Незабаром у супроводі Дем’яна Демчука прибув і сам заступник міністра закордонних справ. Відповідно до свого високого рангу він піднявся у своїх погрозах аж до Організації Об’єднаних націй, вимагаючи негайно звільнити з-під варти громадян України Артура Марченка і Альберта Бордоніса.
Френк Фебер, взявши ще одного поліцейського, підійшов до пана заступника міністра і сказав:
— Сер, там прикутий до ліжка ось такими наручниками, купленими в «Жаблоті», також громадянин вільної і незалежної України. Його прикували ваші ж громадяни Марченко і Бор… — він поглянув у папірець, на якому латинськими літерами було написано прізвища, і повторив: — Марченко Артур і Бордоніс Альберт… Чому ви не турбуєтесь про того громадянина, — Френк ще раз глянув на папірець, — Дмитра Палагнюка?.. Зараз він разом з павільйоном злетить у повітря як єдиний свідок операції «Український сувенір».
— Ми такого громадянина не знаємо…
— Якщо він воскресне з мертвих, сер, — мовив Френк Фебер, — я матиму честь познайомити вас особисто…
— Не воскресне! — відповів пан заступник, не спускаючи маленьких стривожених очиць з павільйону. А про себе подумав: «Утретє не воскресають!» Втішений такою оптимістичною перспективою і водночас явною безпорадністю прославлених американських поліцейських, він запитав:
— А чому ж ви не врятуєте його, якщо він там справді до чогось прикутий?
— Сер, ви знаєте, що таке український сувенір?
— Ні, вперше чую…
— Тоді я вам скажу, — відповів Френк, не спускаючи очей з трейлера-павільйону. — Це таке велике яйце, гарно розфарбоване і бозна-чим начинене. Воно має властивість вибухати… У нас, сер, в управлінні нещодавно пройшло скорочення штатів, і я дуже не хотів би, щоб штат мого управління скоротився ще на кілька чоловік за рахунок українського сувеніра… Ви мене зрозуміли, сер? Чи я не зовсім точно висловлююсь?
