Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Криминальные детективы » Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги онлайн .TXT) 📗

Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги онлайн .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги онлайн .TXT) 📗. Жанр: Криминальные детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Наші!

Літак знову ліг на крило й завернув круто. Мишкові здалось, сідатиме поруч на лузі, та рев мотора віддалявся в бік мисливського будинку — нараз Мишко побачив, як літак клюнув носом і почав знижуватися.

“Пішов на посадку”, — збагнув.

Але ж літак з червоними зірками сів на полі, що межувало з мисливським будинком, а там вчора ввечері лишився Бобрьонок з товаришами. Отже, це майор викликав літак — чорнявий майор. Вчора йому на допомогу примчав танк з автоматниками, а сьогодні — літак. Це зовсім не здивувало Мишка — він одразу розпізнав у майорі велике начальство. Хлопець подумав трохи й кинувся до конюшні. Витягнув сідло та вуздечку, перескочив через жердини загону, та жеребець розігрався і не йшов до нього, Мишко голосно облаяв вороного, примудрився і все ж упіймав та загнуздав. Накинув сідло, туго затягнув попругу і, відчинивши ворота загону, скочив на коня. Не стримував жеребця, навпаки, хвисьнув лозиною, і той помчав просто засіяним полем до дороги, що вела в обхід Штокдорфа до парку фон Шенка.

А Мишко підганяв вороного, припавши до кінської шиї, його кидало в сідлі, ледь тримався, та, здавалося, жеребець мало не повзе і він запізниться до найцікавішого. На мить майнула думка, що порушує наказ майора, який відіслав його, та відразу заспокоївся: це ж було вчора, справді, Бобрьонок наказав йому вертатися додому, однак минула ніч, і тепер він може знадобитися майорові.

14. Коли за Краусом зачинилися двері мисливського будинку, Мохнюк перебіг поза кущами до схованки Бобрьонка. Привалився до майора, видихнув йому у вухо:

— Він… Сам штурмбанфюрер Краус!..

Бобрьонок заспокоююче поплескав його по плечі.

— Я так і подумав.

— Бачите, що вигадали: наш літак… І де могли взяти?

Бобрьонок свиснув дроздом, і мало не одразу з бузкових хащів виринув Толкунов. Посміхався переможно.

— Злетілися пташечки, — мовив збуджено, — і зараз ми їх накриємо…

— Так, тепер нікуди не дінуться, — згодився Бобрьонок.

— А який нахабний! — вигукнув Толкунов. — Ти бачив: прошвендяв алеєю, як у себе вдома.

— Звик. Певно, не раз бував у фон Шенка. І це нам на руку. — Бобрьонок помовчав і вів далі: — Братимемо їх біля воріт. Де твоя засідка, старлей. Там кущі підступають до самісінької алеї. Ми з капітаном чекатимемо їх відразу за ворітьми, а ти, старлей, підстрахуєш нас у бузкових хащах. Якщо трапиться осічка, тікатимуть тільки в твій бік.

— А літак? — запитав Толкунов. — Невже випустимо? Може, раніше візьмемо пілота?

Бобрьонок рішуче похитав головою.

— До літака йти полем, непомітно не дістанешся. Пілот може відчути небезпеку й встигне підняти машину в повітря. Як тоді братимемо Крауса з компанією?

— Шкода.

— Гадаєш, мені не шкода? Спробуємо взяти їх акуратно, а тоді вже пілота…

— Точно! — Толкунов засунув долоні під пахви, відігріваючи. — Пішли, майоре, бо в мене вже руки сверблять за цією сволотою.

Відразу за ворітьми починалися буйні зарості якихось кущів, ясминових чи глодових, вони затуляли хвіртку від поля, і пілот не міг побачити, що робиться тут. Високий дерев’яний паркан обгороджував парк. Колись, мабуть, ще до війни, його пофарбували зеленою олійною фарбою, щоб не виділявся серед кущів та дерев, але від сонця і дощів фарба пожовкла і облупилася, дошки зсохлися, утворивши щілини. Бобрьонок став праворуч од хвіртки, прилип оком до проміжку між дошками, виглядаючи есесівців. Мусили з’явитися з хвилини на хвилину: он пілот нетерпляче походжає полем — певно, рахує секунди…

Чого ж йому хвилюватися, подумав Бобрьонок, небо чисте, на полі ні душі, тільки по дорозі, що збігає з горба, рухається поодинока постать — мабуть, селянин із Штокдорфа. Либонь, вийшов подивитися на озимину чи поспішає в гості до знайомих. Правда, німці тепер, певно, не ходять у гості — хоч війна в основному і обминула цей закут, зайва обережність не зашкодить, он літак з червоними зірками чомусь приземлився, прим’явши озимину, десь аж за три десятки кілометрів від найближчого російського гарнізону…

Майор перевів погляд на Толкунова. Капітан скинув шинелю, яка сковувала рухи, засунув пістолет за пас, другий тримає в правиці. Очі примружені, лишилися тільки вузькі щілини, крізь які проглядають зіниці.

Чомусь Толкунов нагадав майорові татарина в засідці: низький, м’язистий, хижий, як стиснута пружина, готова вдарити будь-якої миті.

Цікаво, а на кого схожий він сам і що думає зараз про нього Толкунов?

Бобрьонок знизав плечима, скидаючи напругу: можна трохи розслабитися, поки алея порожня. Від повороту до воріт п’ятнадцять — сімнадцять кроків, отже, вони з Толкуновим матимуть близько десяти секунд, аби приготуватися. А це не так уже й мало, навіть багато, у них з капітаном бували випадки, коли питання життя і смерті вирішувалися протягом секунди чи двох, тепер же мають аж вісім чи десять тільки для того, щоб остаточно приготуватись.

А вони ж фактично готові… Цікаво, скільки есесівців буде з Краусом? Судячи з Мохнюкового повідомлення — двоє, Кранке й Валбіцин… Та хто знає, могли прихопити і охорону. Це, звичайно, ускладнить завдання, та вони з Толкуновим упевнені, що впораються і з чотирма, зрештою, їм мусить допомогти й Мохнюк.

Якщо встигне…

Так, успіх сутички тут, біля воріт, вирішуватимуть секунди, а Мохнюк підстраховує тили, він має вступити в гру за умови, якщо комусь з есесівців удасться уникнути пастки й відступити, точніше, тікати. Старший лейтенант знає, Що робити: брати по можливості живими, стріляти по ногах чи ключицях.

Бобрьонок на мить відірвався від щілини, тільки на якусь невловиму мить, фактично навіть не відривався, просто ворухнувся, але й цього ледь вловимого руху вистачило капітанові — сприйняв, як знак тривоги й подався всім корпусом уперед. Бобрьонок побачив, як побіліли в нього суглоби на руці, що стискала руків’я пістолета. Він похитав головою, Толкунов одразу розслабився, видихнув повітря і посміхнувся Бобрьонкові, щиро й відкрито, наче не чекали есесівців і не має бути за хвилину смертельної сутички.

А вони все не йшли…

Сонце вже досить високо піднялося над обрієм і почало припікати Бобрьонкові плечі, млість розтікалася тілом. Нараз ворухнувся сумнів: а якщо Краус обдурив їх і зараз тікає з садиби фон Шенка зовсім іншим шляхом?

Однак літак стоїть у полі, й пілот нетерпляче тупцює навколо нього. А як упевнено крокував алеєю сам штурмбанфюрер! Без жодного сумніву й тривоги, наче й не прийшла війна на німецьку землю і досі вони з фон Шенком тут справжні хазяї…

Саме цієї секунди Бобрьонок побачив Крауса. З’явився з-за повороту алеї — упевнений і самовдоволений, як і чверть години тому: крокує, буцім на плаці, й поли чорного шкіряного пальта розлітаються, як крила крука. А за ним ще двоє. Один, у крислатому капелюсі, тягне важку валізу, точно важку, бо перехнябився і, либонь, спітнів, обтирає чоло тильним боком долоні. Останній — високий, у спортивній куртці й в’язаному капелюсі, насунутому на чоло. Закинув на ліве плече рюкзак, відстав від чоловіка з валізою на крок, крутить головою, роззираючись.

Судячи з Мохнюкової оповіді, високий — Валбіцин, інструктор “Цепеліна” й спеціаліст по документах, колишній врангелівський поручик. Отже, другий — гауптштурмфюрер СС Кранке, шеф команди “Цепеліна”, їхній старий ворог, про нього чули давно від узятих шпигунів та диверсантів — нарешті довелося і побачитись…

Бобрьонок відірвався від щілини й заплющив очі, даючи сигнал капітанові. Знову побачив, як побіліли в Толкунова суглоби, й показав три пальці.

Толкунов зрозумів і кивнув у відповідь. Більше їм не було чого обговорювати, й так знали, що має робити кожен.

Отже, троє, з полегшенням подумав Бобрьонок, і це значно спрощує їхнє завдання. Тепер головне — взяти без галасу, аби пілот нічого не запідозрив.

Краусові лишалося до хвіртки кілька кроків, майорові здалося — почув його дихання, він підвів руку, закликаючи Толкунова приготуватися, та Краус нараз притишив крок і озирнувся на своїх супутників. Валбіцин, який наче чекав сигналу, одразу різко нахилився праворуч, підвів руку, в якій майнуло лезо, з силою опустив її на спину Кранке — той кинув валізу, наче вона й справді обтяжувала його, захитався, але не впав, ступив ще кілька кроків, нарешті коліна його підігнулися, ткнувся обличчям у гравій алеї перед самісінькою хвірткою — Бобрьонок почув, як важко видихнув він востаннє повітря.

Перейти на страницу:

Самбук Ростислав Феодосьевич читать все книги автора по порядку

Самбук Ростислав Феодосьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Вибух отзывы

Отзывы читателей о книге Вибух, автор: Самбук Ростислав Феодосьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*