Кайдани для олігарха - Кононович Леонід (читаем книги бесплатно txt) 📗
— Гаразд, все це дрібниці… — Групіровка відкинувся знову на спинку крісла й знову напустив на свою пику суворого офіціозу. — Ви обоє будете працювати на ринку контролерами… у складі бригади, звичайно! Щодня вам потрібно робити обхід території й лупити з бариг плату за місце та ринковий збір. Потрібно також дивитися за порядком. Але це, звичайно, другорядні функції… в основному ними займатимуться інші люди. Найголовніший ваш обов'язок — охорона території від конкурентів! Бригада Короля хоче взяти ринок під себе. Було пару наїздів, ми їх відбили… але, звичайно, ці казли будуть наїжджати ще! Треба бути напоготові й мати при собі зброю. Одне слово, стрілки, розборки — все це ваша парафія. Для цього, власне, сюди вас і кинули… Друге. Раз на місяць ви будете збирати данину. Від ста до п'ятисот баксів з точки… залежно від того, який товар і яке місце! — Групіровка помовчав. — Самі знаєте, які проблеми у зв'язку з цим можуть виникнути… Днями один казьол подав заяву в ментярню, уявіть собі! Лох не знає, що мєнтура вся під нами — ту заяву мені прямо сюди й принесли! Але ви, звичайно, мусите матися на бачності й ґав не ловити… Далі. Очевидно, ви на цій смішній роботі довго працювати не будете — не та кваліфікація — й Хобот уже зараз даватиме вам якісь доручення… але про це він сам буде з вами говорити! Барабаш слухав, роззявивши рота.
— Ну, братан, — озвався він урешті, — ти так умієш красіво говорити… «Другорядні функції»… «у зв'язку з цим»… ні, я тащусь!
Групіровка ляснув його по плечу.
— Братухо, говорити — не лопатою кидати! Всяка скотина вміє гарно балакати… а дай-но їй у лапи ствола — і побачиш, як вона хвоста підібгає!
— Що правда, то не гріх! — закивав я. — Оцих балакунів та писак розплодилося хтозна-скільки… а бійців один-два — і нема! Як треба кого вбити, так аж із Кавказу людей везуть!
Групіровка підвівся з-за столу.
— Ходімо, — сказав він, — познайомлю вас із братвою! Ми вийшли надвір. Сонце вже підбилося ген-ген, сніг
іскрився й сяяв, і світ здавався чистим, як у перший день творіння.
— Пролетаріяту щось налізло… — невдоволено буркнув Групіровка.
— Шо? — не второпав Барабаш.
— Пролетарів, кажу, до хріна сьогодні! — Групіровка показав на пенсіонера, котрий стояв перед яткою зі субпродуктами й тряс головою. — Тих, котрі пролетіли в період ринкових реформ… коли серйозні люди все оце ділили між собою — землю, ресурси, гроші! Лохів, одне слово.
— А їх завжди хватало! — махнув рукою Барабаш. — Он і в стародавній Греції був один… кажуть, його так і прозивали — Архілох!
Групіровка з повагою зиркнув на Барабаша.
— Ну, братухо, видно, що ти академік! Навіть про Грецію знаєш… — Групіровка знову роззирнувся наокіл. — Де ж ці бички, в дідьчої мами… ану гайда за мною!
Ринок лежав на схилі пагорба. Ми рушили алеєю, й що більше заглиблювалися в хащі зелених, пурпурових, синіх, лимонно-жовтих наметів, де було розкладено й розвішано до гибелі всякого шмаття, то вище й вище підіймалися схилом, котрий немовби впирався в яскраво-голубе небо, аж врешті вийшли на рівну місцину, — і я замружився од сліпучого вранішнього сонця, що стояло немовби на відстані простягнутої руки, й ледве стлумив у собі захоплений вигук. Місто лежало простісінько під ногами. З вершини пагорба видно було далеку нитку залізниці, де повзла зелена, мов гусінь, електричка, і височенні димарі заводів, котрі вивергали хмари жовтого диму, що неначеб закам'янів у студеному безвітрі, і велетенський майдан, де в безнастанній каруселі кружеляли барвисті авта, і багатоярусну розв'язку на овиді, що скидалася на здорову сіру гадюку, яка, згорнувшись у декілька кілець, лежала серед білим-білих снігів.
— Бач, яка краса! — гордо сказав Групіровка. — Фабрики, заводи, залізниці… й усе це наше! Все належить нам, людям нової доби!
Я покрутив головою й нічого не сказав.
— А я, — устряв Барабаш, — як тільки бачу таку картину, так і думаю: ото зависнути б на Мі-24 та засандалити по цих коробках парою ракет «повітря-земля»… щоб ті нові люди, як миші, повискакували зі своїх офісів та кабінетів! А тоді спуститися ще нижче та рубонути з усіх бортових стволів: ду-ду-ду-ду! — Барабаш затрясся, імітуючи роботу скорострільної гармати.
Групіровка скривився й знову став роззиратися довкруги.
— О, — сказав він, — а ось і наші!
Під огорожею щось жваво обговорювали троє зарізяк у спортивних костюмах і однакових шкіряних куртках. Ми підійшли до них ближче, й Групіровка ляснув одного з них по плечу.
— Що за проблеми, Сєрий? Непонятки?
Зарізяка обернувся. В нього було квадратне лице з близько посадженими квадратними очицями й довгі клешнюваті руки.
— Все о' кей, братухо! Ной праблемз, як говорять китайці. — він зиркнув на нас із Барабашем. — Поповнення?
— Ну! Бійці — на всі сто. Мочать руками й ногами, поняв? Низенький драб із грубою мармизою, котра була неначе вирубана з дерева, — товстий ніс, подібний до свинячого писка, плескаті губи, широкий жаб'ячий рот, — підозріло розглядав нас із ніг до голови.
— Парень, — він показав на Барабаша й дико посміхнувся. Тоді перевів погляд на мене: — Другий парень!
— Не звертай уваги… це одморожений! — Сєрий подав мені руку й посміхнувся. Його долоня була тверда, мов дошка. — Я — Серьога Циплаков… прошу любить і жалувать!
Низенький драб задер голову. Його косі очі блищали, мов пляшкове шкло.
— Парень? — хрипко спитавсь він у Барабаша.
— Барабаш! — відказав той після паузи.
— Банабак?
— Та ні… Барабаш!
— Поняв, — низенький драб тицьнув йому руку. — Дірізюк!
— Він же — Толя Березюк! — прокоментував Серьога Цип-лаков. — Підпільна кличка — Тормоз.
Всі дивилися на Барабаша й мовчали. Той повагався й подав руку одморозкові. Долоні їхні зімкнулися. Я побачив, як у косих очах Дірізюка закипає несамовита радість, ось він зціпив свої конячі щелепи, все дужче й дужче стискаючи долоню Барабаша, і той поволі зблід і став неначе полотно, а одморозок шкірив і шкірив свою фізіономію в звірячому оскалі…
Я поклав йому долоню на загривок і мовчки поклепав по шиї. Він завмер. Тоді зі свистом видихнув повітря й неохоче розімкнув клешню.
— Казлота, казлота… не садись мне на плечи! — тихо проспівав Серьога Циплаков.
Одморозок глянув на мене спідлоба і мовчки простяг руку. Пальці у нього були короткі й товсті, а на кісточках набиті грубі мозолі. Наші долоні зімкнулися; в наступну мить я відчув, що моя рука немовби потрапила в слюсарні обценьки; біль був такий, що аж в очах потемніло; я затамував подих і, зібравши всі сили, здавив його долоню, — й ми завмерли, мов два камінні ідоли, під зацікавленими поглядами братви. Лице Дірізюка почервоніло; за півхвилини воно стало жовкнути й жовкло дедалі дужче, аж його клешня, котра мала розчавити мені долоню, почала піддаватися, а потім зненацька немовби переломилася.
— А-а-а! — хрипко зойкнув драбуга, задираючи в небо свою потворну фізіономію. Тоді вхопив правицю лівою рукою й, раз-у-раз присідаючи, став бігати колами по майданчику. — Ти, парень, большой дурак! — викрикував він грубим прокуреним голосом, усе присідаючи й присідаючи од болю. — Ти дурак, поняв? Ой ти дурак, дурак!
Я глянув на Серьогу Циплакова й побачив, що він задоволено посміхається. Групіровка дивився на Дірізюка й посміхався теж.
— Мамед! — подав мені руку здоровецький кавказець із гострим як сокира лицем. — Плохой человек — совсем голова нет! — кивнув він на Дірізюка. — Собак человек: Мамед рука ломал, мой два месяц гипс ходил!
Я здивовано перевів погляд на Групіровку. Той кивнув.
— Здоровий бугай… а з головою погано! Але Хобота корефан, так що ж я… — він переступив з ноги на ногу. — Одне слово, я поїхав у районну адміністрацію. Ви тут держіть територію… Зброя при собі?
— Якісь наїзди? — поспитав я.
— Не виключено. Старайтеся, звісно, не стрілять… але ситуація може бути дуже хрінова!
Коли Групіровка щез між наметами, Серьога Циплаков подивився на мене й підморгнув.
