Бікіні - Паттерсон Джеймс (читать книги бесплатно полностью txt) 📗
Джексон розправив піджак, потім краватку й випрямив крісло. Його обличчя скривилося від злості й почервоніло.
— Макденіелсе, ти просто здурів. Ти розумієш, що ти щойно скоїв, ти, вилупок собачий? Хочеш, щоб я тебе закрив? Ти цього хочеш? Гадаєш, що крутий? Хочеш, покажу тобі, який я крутий? Зараз заарештую тебе, засранця, і ти в мене сядеш за те, що накоїв — тобі ясно?!
— Давай, кинь мене за ґрати, чхати мені на це! Давай — а я розповім усьому світові, що ти за гнида.
— Левоне, Левоне, — підскочила Барбара, благаючи свого чоловіка. — Припини, Левоне, — сказала вона, вхопивши його за руку. — Тримай себе в руках. Будь ласка, вибачся перед лейтенантом.
Джексон важко сів, підсунув крісло до столу і сказав:
— Макденіелсе, не здумай мене хоч пальцем торкнути. Дякуючи тому, що мені на тебе начхати, у своєму звіті я зведу до мінімуму сьогоднішній інцидент. А тепер сідай, а то передумаю й заарештую тебе.
Левона й досі тіпало, але Джексон кивнув на стільці, і Барбара з чоловіком нарешті повсідалися.
Лейтенант торкнувся маківки своєї голови, потер забитий лікоть і сказав:
— Дуже часто, коли зникає дитина, один із батьків знає, що насправді сталося. Інколи знають вони обоє. Мені треба було пересвідчитися, що ви за люди.
Левон та Барбара отетеріло витріщилися на нього. І раптом вони — і я — усе збагнули: Джексон навмисне спровокував їх, щоб поглянути на їхню реакцію.
Образно кажучи, то був тест. І вони його пройшли.
— Ми розслідували цю справу з учорашнього ранку. Я ж вам сказав про це, коли телефонував, — злобно зиркнув Джексон на Левона. — Ми зустрілися з персоналом «Спортивного життя», а також з обслугою готелю та бару. Але наразі це нам нічого не дало.
З цими словами Джексон висунув шухляду свого робочого столу й дістав звідти стільниковий телефон — такий собі тоненький пристрій ледь не з людськими здібностями, який і фотографію зробить, і пошту відішле, і скаже вам, скільки бензину залишилося в бакові.
— Це — телефон Кім, — пояснив він. — Ми знайшли його на пляжі поблизу «Вейлі Прінсес». Ми скачали з нього дані й виявили кілька телефонних дзвінків від чоловіка на ім'я Дуг Кагіл.
— Кагіл? — перепитав Левон. — Дуг Кагіл колись зустрічався з Кім. Він мешкає в Чикаго.
Джексон похитав головою.
— Він телефонував Кім із Мауї. Набридав їй доти, доки поштова скринька не переповнилася й припинила приймати вхідні дзвінки.
— Так ви кажете, що Дуг зараз тут? — спитала Барбара. — Тут, у Мауї?
— Ми знайшли його в Макені, працювали з ним упродовж двох годин, а потім він заявив, що без адвоката з нами не спілкуватиметься, що Кім не бачив, бо вона відмовлялася з ним говорити. А затримати ми його не мали права, бо не мали проти нього жодних доказів, — сказав Джексон і сховав телефон Кім назад у шухляду. — Ось так, Макденіелсе. Це все, що ми маємо. Крім того, маємо дзвінок із повідомленням, що Кім потрапила до лихих людей, і телефон самої Кім. Ми навіть не знаємо, чи був скоєний злочин. Якщо Кагіл сяде на літак, то ми не зможемо його затримати через відсутність доказів.
Я помітив, як сіпнулася Барбара, як на її обличчі з'явилася гримаса болю.
— Дуг — не той, ким вам слід займатися, — мовив Левон. Джексон різко підняв брови.
— А чому це?
— Я знаю голос Дуга. Той, хто нам телефонував, — то був не Дуг.
Розділ 30
Ми знову опинилися в чорному седані. Цього разу я сів спереду поруч із водієм. Марко відрегулював своє дзеркало заднього виду, ми обмінялися кивками, але сказати було нічого. Бо основна розмова відбувалася на задньому сидінні між Барбарою та Левоном.
— Барбара, я не передав тобі слово в слово свою розмову з тим виродком, бо це все одно нічого не дало б, — пояснив він. — Вибач.
— Я ж твоя дружина. І ти не мав права приховувати те, що він тобі сказав.
— Давай повторю тобі ще раз: «Вона потрапила до лихих людей». Це — єдине, що я тобі не сказав. І не сказав би, якби Не довелося розповідати Джексону. Люба, я просто намагався захистити тебе від потрясіння, розумієш?
— Захистити?! — скрикнула Барбара й заплакала. — Ти ж збрехав мені, Левоне! Збрехав.
Тут Левон не витримав і теж заплакав, і я збагнув, що так мучило його, чому в нього увесь час був відсторонений та скляний погляд. Якийсь зловмисник сказав, що завдасть шкоди його доньці, а Левон не розповів про це дружині. І тепер він уже не міг удавати, що це — не так.
Мені хотілося забезпечити їм хоч якусь міру приватності, тому я опустив вікно і став дивитися на берег, повз який ми проносилися. Там тішилися відпочивальники зі своїми дітьми, а в цей час батьки Кім жахливо страждали. Я болісно переживав цей разючий контраст між безтурботними туристами та подружжям, що розпачливо хлипало на задньому сидінні.
Я зробив запис у своєму блокноті, а потім крутнувся на своему сидінні й спробував сказати щось втішливе.
— Левоне, може, Джексон і не геній, але він серйозно за-й мається справою. Цілком можливо, що він — досить гарний детектив.
Батько Кім витріщився на мене холодним жорстким поглядом.
— Гадаю, стосовно Джексона ви маєте рацію. Він вирахував вас за п'ять секунд. Хто ви? Ви — паразит. Пишете свою історію. Поліпшуєте продаж вашої газети за рахунок нашого горя.
Це звинувачення гепнуло мене, як удар нижче пояса. Та все ж Левон має рацію, подумалося мені. Я проковтнув обрану, бо дуже співчував йому.
— Маєш певну рацію, Левоне. Але навіть якщо я — такий, як ти гадаєш, ця історія з Кім може вийти з-під контролю і зжерти вас живцем. Згадай про Джон-Бенет Ремсі. Про Наталі Головей. Про ЧандруЛеві. Сподіваюся, що Кім жива й що її невдовзі знайдуть. Але що б не сталося, я буду вам потрібен. Бо я не збираюся роздмухувати полум'я, перекручувати й перебільшувати. Я розповім цю історію так, як слід.
Розділ 31
Марко почекав, поки Гокінс та Макденіелси проминуть фонтани й увійдуть до готелю. Потім він увімкнув швидкість, потихеньку вирулив на шлях Вейлі Алануї Драйв і рушив на південь. По дорозі він помацав під сидінням, витягнув нейлонову торбу й поставив поруч. Потім простягнув руку до тильного боку дзеркала заднього виду, де раніше примостив найновішу бездротову камеру з високою роздільністю. Витягнувши медіа-картку, він засунув її до нагрудної кишені.
Йому на мить подумалося, що, може, камера зсунулася, поки вони їхали з поліційного відділка, і кут огляду збився, та навіть коли записалося одне хлипання на задньому сидінні, то від прибереже цю звукову доріжку для іншої сцени. Левон розповів про лихих людей? Прекрасно!
Ось який він підлий та підступний, цей Марко! Уявляю, як вони отетеріють, коли про все здогадаються. Якщо взагалі коли-небудь здогадаються.
Він відчув приємне збудження, додаючи до вже зароблених грошей готівковий потенціал свого нового контракту, уявив товстий стос евро й можливість удвічі збільшити навар — якщо «Альянс» схвально проголосує за новий проект. Новий фільм буде таким класним, що потрясе його клієнтів аж до коріння їхнього коротко стриженого волосся, а для цього йому тільки й треба буде робити, що займатися тим, чим він завжди так вправно займався. Кращу роботу й уявити важко.
Побачивши, що наближається його поворот, Марко увімкнув сигнал, змістився в правий ряд і звернув на автостоянку торгового центру «Шоп ет Веіле». Припаркувавши авто в наивіддаленішому південному куточку стоянки, подалі від камер стеження й поруч із пошарпаним орендованим фордом «таурус».
Невидимий за тьмяним склом свого таксі, убивця скинув із себе маску «Марко»: шоферську кепку, перуку, фальшиві вуса, куртку та ковбойські чоботи. А потім видобув із торбини речі «Чарлі Ролінза»: бейсболку, потерті кросівки «Адідас», сонцезахисні окуляри й обидві камери.
Швидко перевдягнувшись, він сховав у торбу Марко-причандали й повернувся до «Вейлі Прінсес» уже в «таурусі». Давши швейцарові три долари на чай, він підійшов до реєстраційного столика. Йому пощастило винайняти номер із двоспальним ліжком та видом на океан.
