Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Криминальные детективы » Феміністка - Кононович Леонід (книги бесплатно полные версии .txt) 📗

Феміністка - Кононович Леонід (книги бесплатно полные версии .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Феміністка - Кононович Леонід (книги бесплатно полные версии .txt) 📗. Жанр: Криминальные детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Добрий вечір, хлібороби! — ревонув Барабаш.

— Хело, блеки! — гаркнув я на всю горлянку — й так потурив свого бранця в карк, що той сторчголов пролетів через усенький підвал, перевертаючи столики й збиваючи із ніг кожного, хто траплявся на дорозі.

Музика урвалася, й у кафе запала тиша. Потім зала зненацька заворушилася — з десяток чорних фігур піднялося з-за столиків і кинулося до нас, понагинавши голови, мов бугаї.

— Команда була: сидіть! — знову ревонув Барабаш, високо піднімаючи руку.

Я глянув на нього, й у мене щелепа відвисла: цей обревок тримав гранату, й із неї навіть кільце було висмикнуто!

— Хто не втямив команду? — обізвавсь я й собі. Тоді відкинув полу шкірянки й витяг із-за пояса парабелум. — Блатні, еге?

Мурини позадкували. Усі вони були на війні, і їм добре було відомо, що воно таке — граната! Та й мордяки наші красномовно свідчили, що ми не завагаємося скористатися цією штукою ані на мент… Держачи парабелум стволом догори, я роззирнувся навкіл і, загледівши бармена, поманив його пальцем до себе.

— Моя пуза гуляй, — сказав я йому. — Кай-кай сюда, быстро!

— Чего? — не втямив бармен. Це був звичайнісінький білий хлопчина, й на його лиці видно було переляк — вочевидь, він добре знав, що таке одморозки.

— Твоя с мозгами не дружит, э? — Я штурхонув його стволом у писок. — Огненный вода принес, в темпе… и закусь! Жареный слон есть?

— Н-нету! — спантеличено пробурмотів бармен.

— Фаршированный крокодил есть?

— Н-нету!

— Обезьяньи мозги есть? — Н-н… да откуда же!

— Дак шо це у вас тут за хріновина, бляха! — заревів я, вимахуючи парабелумом. — Шо це за негритянська кухня, матері її ковінька, — ні мавпів, ні крокодилів… куди ж ми оце з братаном потрапили, га?

— Перемочити їх, на хрін! — рішуче сказав Барабаш, виважуючи в руці гранату.

— Давай бухло сюди! — я видер з рук у бармена дві пляшки джину й, відкоркувавши одну, хильнув просто з шийки.

— Ну як… нічого? — поспитався Барабаш. Я облизнувся.

— Перший клас! Для себе тримали, гади… — я повернувся до дверей і подав пляшку Барабашеві. — Ану ковтни!

Той роззявив свого здоровецького рота, застромив туди пляшку мало не до половини й задер голову. В горлянці забулькало, мов у трубі.

— Ні… це справжній джин! — сказав він, опускаючи пляшку, в котрій зосталася насилу половина питва. — То що, будемо цих блеків мочити?

Я відібрав у нього пляшку й, ще хильнувши, грізно подивився на муринів.

— Блеки! — натхненно виголосив я, піднімаючи догори фоторобот. — Который этот нигер знать, — моя быстро сказать. Ваша сказать — наша быстро-быстро на хрен уходить!

— А хто скаже, тому за це нічого не зробимо! — пообіцяв Барабаш.

Мурини загомоніли. Наркоділер, який сидів на долівці під стіною, завовтузився й, нахилившись до гладкого сивого негра, щось почав хутко джеркотіти.

— Ну? — поспитав я за кілька хвилин. У підвалі мовчали.

— Наш не знай эта человек! — нарешті озвався гладкий мурин.

Ми з Барабашем перезирнулися.

— Може, брешете? — поспитав я.

— Мой правда говорить! — поважно мовив сивий негр, упираючись долонями в стіл.

— А якщо гранату кинути? — глянув на мене Барабаш.

— Хріна… це не допоможе! — Я пошукав у кишені й добув картку, де було зображено талісман у вигляді трьох переплетених гадюк. — Смотреть сюда, блеки! Кто знает этот хуйня-муйня?

Негри знову загалалакали між собою.

— Наша не знай… — озвався гладун за хвилину. Його лице набрало погрозливого виразу. — Все говорить: ваша уходить отсюда! Ваша плохой человек — лучше уходить, да?

— А може, все-таки гранату кинемо? — з надією глянув на мене Барабаш.

З-поміж кучерявих голів піднялася чиясь рука.

— Мало-мало будем посмотреть?

— Иди сюда! — скомандував я суворо. — Иди, иди… не бойся, блек!

Височенний кощавий мурин поволі пройшов між столиками й, недовірливо косуючи на Барабаша, узяв картку. Скількись часу він розглядав її, потім покрутив головою.

— Этот вещь — плохой вещь! — сказав він нарешті. — Твоя человек плохой — этот хуйня-муйня совсем плохой!

— Дальше? — сказав я, насторожуючись.

— Африка такой страна есть — Намбабвия. Этот страна есть много-много большой джунгли. Джунгли жить народ, н'тлубу. Все н'тлубу плохой человек, нехороший.

— Не поняв? — здивовано зиркнув на нього Барабаш. — Чим це вони хрінові?

— Твой голова плохо! — з гідністю сказав йому негр. — Н'тлубу носить этот хуйня-муйня. Белый, он плохо делать — н'тлубу, он белый делать очень плохо. Белый ходить — потом умирать. Твоя понимать?

— Намбабвія… — повторив я замислено. — Н'тлубу!

— Ваша уходить! — нагадав мені гладкий мурин.

— А може, рубонемо із двох стволів, щоб і стіни були в крові? — благально подивився на мене Барабаш.

Я застромив парабелума за пояс.

— Нигер, — сказав я, — он человек… Тьху, добалакався! Негри — теж люди. Так що забирайся звідси на хрін зі своєю гранатою… втямив, обревку?

Барабаш позадкував до дверей.

— Дружба — фройндшафт! — помахав він гранатою муринам, котрі з жахом стежили за кожним його порухом. — Венсеремос! Москва — Пекін, єднаються народи! Короче, хінді-русі — пхай-пхай… поняли, блеки, чи ні?

— Линяємо! — скомандував я, відчиняючи двері. Барабаш розмахнувся й пожбурив гранату між столики.

Ми кулею вискочили з кафе, і з розчахнутих дверей в обличчя вдарив крижаний вітер.

— За мною — бігом! — скомандував я, звертаючи в прохід між гуртожитками.

Скількись часу ми гнали через вигін, сапаючи й хекаючи мов пси, аж біля автостради Барабаш зупинився й утер чоло.

— Оддихни… на тобі лиця немає! — Він зненацька зареготав. — Ото, мабуть, полякалися блеки. Либонь, там у всі діри полізли ховатися, коли ця штука покотилася під ногами!

— Щось вибуху не чутно… — сказав я, прислухаючись. Барабаш зачудовано вивалив на мене свої балухаті очі.

— А чого це йому, в хріна, бути!

— Не втямив?

— Так це ж макет! Це я на базарі купив… де ото іграшки для діток продаються! Второпав, еге?

Скількись часу я мовчки дивився на нього, а потім сплюнув.

— Ну, ти своєю смертю не помреш! Отаке устругнути…

— А вони там репетують од жаху, а вони на стіни деруться! — задоволено сказав Барабаш. — Ну, та з цими блеками інакше й не можна — пістолети в них і свої єсть, а от граната з висмикнутим кільцем їх одна й спинила…

— Та вже ж, — буркнув я, — стрельни, то важіль вискочить — і всім гаплик… Скажу шефові, щоб тобі премію виписав за винахідливість!

— Ой, — крутнув головою Барабаш, — боюся, що, крім киздюлів, мені він нічого не випише!

Над автострадою горіли оранжеві ліхтарі. Ми попростували хідником, потім звернули ліворуч і, спустившись у діл, вийшли до стоянки.

— Добре погуляли! — сказав Барабаш, відчиняючи дверцята й залазячи на переднє сидіння. — Далі що?

Я сів за кермо й махнув сторожеві, щоб відчиняв браму.

— Так ти кажеш, отой салон Мандела тримає? — поспитав я, виїжджаючи на шосе.

— Хрест по пузі вибриком! — забожився Барабаш. — А що?

— Масаж любиш?

— Ого!

— Значить, гаття до неї!

В глибині скверика стояла ошатна кам'яниця о два поверхи. «Парадиз» — горіло на ній неоновими літерами.

— Ні хріна собі! — вигукнув Барабаш.

— Люди вгору йдуть… не те, що ми з тобою! — сказав я. — Цікаво тільки, де вони гроші беруть на це, от що!

Барабаш загилив ногою шкляні двері, й вони аж задвигтіли. За шибою вигулькнув симпатичний писочок.

— Ви записувалися? — поспитало юне створіння, пропускаючи нас досередини.

— Ми? — перепитав я, розглядаючи це диво з ніг до голови. — Ти що, лялю, з глузду з'їхала?

— У нас тільки по запису!

— А ти хто така? — суворо запитав Барабаш.

— Офіс-менеджер. А ви…

— Верховна Рада! — обірвав її Барабаш. — Комісія по боротьбі з українською мовою. Чого вивіска написана іноземним словом? Штрахву захтіли, еге? Так ми зараз випишемо!

Перейти на страницу:

Кононович Леонід читать все книги автора по порядку

Кононович Леонід - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Феміністка отзывы

Отзывы читателей о книге Феміністка, автор: Кононович Леонід. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*