Пристань Ескулапа - Низюрский Эдмунд (читаем книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗

— Але спочатку, здається, у вас була невеличка суперечка з сином?

Ви чули про це? — скривився Касіца.

Дещо… — пробурмотів Журка.

— Я поставив перед Міхалом одну умову, яка досить рознервувала його.

— Яку умову?

— З вашого погляду, вона, можливо, смішна, — промимрив Касіца. — Словом, я сказав, що востаннє допоможу йому, але тільки тоді, коли він одружиться.

— Одружиться? — витріщив очі Журка.

— Так. З Галінкою Стор. Я ціню цю малу. Дуже енергійна дівчина. Думаю, що вона зуміла б приборкати Міхала. До того ж я знав, що Галінка подобалася синові. Тому мене страшенно здивувала його дуже гостра реакція. Негативна реакція, — додав Касіца. — Міхал відповів, що про це не може бути й мови, бо Галінка його не любить. Я сказав, що поговорю з нею. Син згодився, але зауважив, що це методи минулого століття і я нічого не допоможу.

— Одним словом, справу поки що відклали?

— Так.

— А ви розмовляли з Галінкою?

— Не встиг… — похмуро прошепотів Касіца.

— То виходить, — промовив Журка, — що справа з автомобілем під час вашої розмови остаточно все-таки не була розв'язана?

Професор Касіца здивовано глянув на Журку.

— Невже ви думаєте, що Міхал отруївся саме через це?.. Ну, то було… просто безглуздя.

— Звичайно, — коротко відповів Журка.

— А тимчасом це надзвичайно важлива деталь, — усміхнувся поручик, коли ми вийшли з кімнати Касіци.

Заплон прийшов у поганому настрої. Правда, він не втратив свого специфічного гумору, але тепер це був гумор приреченого.

— Я волів би зустрічатися з вами за веселіших обставин. Похоронний реквієм — це не в моєму стилі.

— Що поробиш!.. — крякнув Журка.

— Ця забава починає не подобатись мені. Цікаво, хто тепер на черзі? — криво посміхнувся він.

— Ви думаєте, що це вбивство?

— А ви як вважаєте?

— Відповідайте, будь ласка, на моє запитання.

Заплон знизав плечима.

— Напевно, вбивство. Я досить добре знав Міхала. Без дуже поважної причини він не наважився б на самогубство.

— Доктор Протоклицька твердить, що Міхал був неврастенік.

— Можливо. Але не більшою мірою, ніж ви і я. Хіба ви покінчили б самогубством через автомобіль або нещасливе кохання? Дурниці! На мою думку, Міхала отруїли. Мабуть, він щось знав про вбивство Містраля або підозрівав когось…

— Або сам був причетний до нього, — процідив Журка.

— Ви підозрівали Міхала? — витріщив очі Заплон.

— Це тільки припущення, — буркнув Журка. — Але, в усякому разі, він дуже збентежився, коли перед обідом я сказав йому про допит. Це впадало в очі..

— Ну, якщо ви тільки на цьому будуєте свої припущення, — посміхнувся Заплон, — то не далеко заїдете. Зрозумійте, поручику, що у вас незвичайний хист нервувати людей. Ваші допити багатьох можуть кинути в дрож.

— Вам у всякому разі це не загрожує, — огризнувся Журка.

— Я щасливий виняток, — відповів Заплон. — Але, відхиляючись від цього питання, мушу сказати, що ваша робота була дуже невправна. Як ви могли при всіх попередити Міхала про допит? Адже таким чином ви попередили і вбивцю. Хто знає, чи не на вашій совісті життя цього хлопця…

Журка крякнув знервований.

— Отже, ви думаєте, що Міхал щось знав про вбивство Містраля?

— Так мені здається. Я вже давно помітив, що він носиться з цим, наче курка з яйцем. А особливо один факт примусив мене замислитись.

— Який?

— Того вечора я бачив Міхала біля «Пристані».

— О, це цікаво! — Журка зручніше сів на стільці. — Чому ж ви раніше про це не згадали?

— Я не думав, що це так важливо. Не хотів заплутувати справи.

— Он як!.. — Журка підозріливо глянув на Заплона. — То, значить, ви бачилися того вечора з Міхалом?

— Не бачився, а тільки бачив його. Я звичайно повертаюся з Пясечного найближчою дорогою, через ліс. Дійшовши вже до муру «Пристані», — до східного муру, коли це вас цікавить, — я помітив людину, яка прогулювалась, ходячи туди й сюди стежкою.

— Ви певні, що то був Міхал?

— Я впізнав його по капюшону на голові. Міхал під час дощів носив плащ з капюшоном.

— А Міхал помітив вас?

— Ні. Він, здається, був дуже заклопотаний. До того ж я одразу подався назад і підійшов до брами з іншого боку.

— Чому?

— Я підозрівав, що в Міхала якесь побачення. Мені цікаво було знати, з ким, і я не хотів виявляти себе. Увійшовши до саду, я став під деревом біля тераси і чекав, чи не вийде хто з дому. Але ніхто не вийшов. Зате я помітив, що в кухні засвітилося світло. Я заглянув у вікно і побачив Мацьошекову. Вона мене теж, мабуть, помітила, бо злякалась і втекла з кухні.

Журка багатозначно глянув на мене. Невже так може з'ясуватися та історія з обличчям у вікні?

— І що ви робили далі?

— Подався назад в глиб саду. Я бачив, як з будинку вийшли Трепка і Дзярмага, а потім побачив вас, поручику, — ви хоробро марширували від брами.

— І це все? — крякнув Журка.

— В основному. Потім я бачив уже тільки вашу молодецьку атаку. Я був захоплений, поручику.

— Це не важливо, — сердито перебив Журка. — Розповідайте про істотні речі.

— Нічого істотного більш не трапилось. Я ще кілька хвилин блукав по саду. А потім набридло, і я повернувся додому. Але справа здалася мені досить загадковою, і коли ви вчора привезли сюди Міхала, я запитав його, що він робив у суботу ввечері за муром.

— І що він відповів?

— Помітно зніяковів і сказав, ніби хотів ще раз поговорити з батьком, поставити, як він висловився, «ультиматум». Але передумав і поїхав у Варшаву.

— І ви повірили?

— Ні.

Коли Заплон вийшов з кімнати, Журка тихенько вилаявся.

— Хай йому чорт! Завжди з своїми шпильками. Ну, що ви про все це скажете, Трепка? — звернувся Журка до капітана, який з гідним подиву спокоєм слухав розповідь Заплона, не обізвавшись за весь час жодним словом.

— Дуже дивна історія, — скромно відповів Трепка.

Журка скривився.

— Запроси панну Стор, — сказав він мені.

Галінка ввійшла.

— Ви дуже горюєте у зв'язку з цим сумним випадком? — поцікавився Журка, допитливо дивлячись на підпухлі очі Стор.

— Я дуже любила Міхала…

— Розумію, — співчутливо посміхнувся Журка.

— Нічого ви не розумієте. Міхал був моїм товаришем, і це все. Дуже милим і добрим товаришем. Я не можу збагнути, хто і за що його вбив… — голос її затремтів. — Мабуть це якась жахлива помилка. Адже він нікому не загрожував. Нічого не знав. Весь час тримався збоку.

— Гм… — промимрив Журка. — Ви, значить, теж твердите, що то було вбивство?

— А що ж могло бути інше?

— Доктор Протоклицька вважає, що Міхал сам отруївся.

— Може, у неї для цього є спеціальні підстави, — холодно сказала Галінка.

— Ви підозріваєте, що доктор Протоклицька могла б…

Галінка захитала головою.

— Ні… Ні! Я нікого не підозріваю…

Журка вмостився зручніше.

— Давайте говорити відверто. Ми знаємо, що Міхал кохав вас. Ви розмовляли з ним перед обідом?

— Так… — видавила Галінка.

— Вибачте, що доводиться втручатись у ваші особисті справи, але я хочу встановити обставини смерті Міхала… Тому повинен запитати, про що ви розмовляли.

Галінка зашарілася.

— Міхал… Міхал докоряв мені. Він бачив мене разом з поручиком Дзярмагою і…

— І влаштував вам сцену ревності?

— Без будь-яких підстав. Я… я ніколи не казала Міхалові, що люблю його. Я завжди була з ним щира…

— І чим закінчилася та сцена?

— Я сказала, що з нього немає ніякого права докоряти мені, що ми можемо бути друзями, та й тільки. Міхал пішов дуже знервований.

— Ще одне запитання. Що ви робили під час обіду в ту мить, коли Йонаш пішов відчиняти вікно?