Ангели по десять шилінгів - Аддамс Петтер (читаем книги онлайн бесплатно .TXT) 📗
— Я завжди любив небезпечне життя, — відповів Чед. — Часом стає нестерпно нудно, коли почуваєшся, як у бога за пазухою… Ну, а тепер, можливо, розкажете, чому порадували нас візитом саме в цей час?
— Нема нічого легшого. Коли моя люба сестричка і мій любий зятьок одержали вашого листа, вони одразу зникли з дому. Вони відчули, що всьому награбованому ними добру загрожує серйозна небезпека, і тому, керуючись низькими, егоїстичними міркуваннями, знову попрохали моєї допомоги.
— Як же вашим родичам вдалося так швидко розшукати вас? — поцікавилася Джун.
— Я вже досить давно живу в готелі «Рояль-Рітц», — відповів скромно. — Моя професія зобов'язує мене жити лише в першокласних готелях. Я вже знаю все, що відбулося в Касл-Хоумі…
— Як ви про це дізналися? — поцікавився Джордж.
— Дорогий інспекторе!.. — здивовано вигукнув Уейд, граючись білою гвоздикою.
— Коротше кажучи, ви знаєте про все? — голубі очі Джун блиснули.
— Гадаю, так. У всякому разі більше, ніж Мідл. Він непоганий шпиг, але надто примітивний для своєї посади.
— Добре. А що ж далі? — спитав Чед.
— Що далі? — Уейд звів брови. — Ви потрапили в дуже складне становище. Мідл залишив двох людей, які пильно стежать за вами й Хаббардом. А завтра на світанні в Крайстчерч з'явиться ціла рота спеціалістів шукати діаманти, і хто зна, чим воно все скінчиться, якщо ми їх не випередимо.
Джордж узяв кашкета:
— Я піду додому спати, бо завтра буду почувати себе розбитим — і морально, і фізично.
Не встигли за ним зачинитися двері, як Роберт Уейд вийняв з невеличкої сумочки зв'язку відмичок, лупу і гумові рукавички.
— Де ви хочете почати, тут? — спитав Чед.
Обличчя Роберта Уейда прибрало такого виразу, ніби він виявив у своїй кишені принаймні ящірку.
— Тут? За кого ви мене вважаєте, Олів'є? Адже я працював у Касл-Хоумі більше тижня, ретельно обстежив кожну ніжку стільця, обстукав кожен сантиметр підлоги і стін, так невже ви гадаєте, що після всього цього я не знайшов би схованки, якби вона існувала? — Він похитав головою. — Ні, ви справді не маєте жодного уявлення про роботу висококваліфікованого зломщика.
— На мій сором, признаюся, що я мало тямлю в цьому, але я аж ніяк не хотів зачепити вашої професійної честі, — вибачився Чед.
— Нічого, — махнув рукою Уейд. — Я певен, що злочинець — Хаббард. Ось тому ми й почнемо пошуки в його будинку. І ніде більше!
— А як ви плануєте це здійснити?
— Гадаю, — Уейд з усмішкою глянув на Джун, — буде не важко зайняти його думки, так би мовити, чимось цікавим. Чи не так?
— Безперечно, — самовпевнено погодилася Джун. — Лише одне запитання: що я можу собі з ним дозволити?
— Вирішуйте самі, — повчально кинув Уейд. — Головне, щоб ви забрали його на години дві з дому. А водночас і людину, яку залишив біля нього Мідл.
— А як бути з другим?
— Другого ви візьмете на себе, — Уейд обернувся до Чеда. Він знову відкрив свою сумочку і дістав флакон з пульверизатором. — Ви вийдете за двері і удасте, немовби збираєтеся піти. Він одразу ж підійде до вас. Тоді ви швидко пустите в обличчя йому струмінь оцієї рідини. Він вилається і в ту ж мить ляже спати під кущем. Спеціальний розчин. Гарантую — зовсім не шкідливий. Це дуже важливо, бо згідно параграфа сто тридцять сім карного кодексу ви зможете одержати лише два роки… Якби рідина виявилася шкідливою для здоров'я, вас би запроторили років на шість.
— Це мене, звичайно, тішить. — Чед нерішуче простяг руку за флаконом.
— Професія вимагає ризику. Крім того, вам нічого іншого не лишається. Якщо ми не викриємо Хаббарда цієї ночі, вам, очевидно, доведеться пережити набагато неприємніші речі.
— Як це романтично! — Джун захоплено подивилася на флакон.
— Романтично? Не думаю, — зауважив Уейд. — Ми діємо, так би мовити, з метою самооборони. Кожна жива істота захищається, коли на неї нападають. Таким чином, право на нашому боці, тим більше, що ми ні в чому не винні. Ну, а тепер — за роботу!
— Ще одну секундочку, — затримав його Чед. — Я гадаю, що ви робите це не лише з люб'язності?
— Ні, не лише, — признався Уейд. — Зараз я не можу дозволити собі таких благородних вчинків. Але не турбуйтеся, вашого гаманця я обмацувати не збираюся, відшкодую збитки іншим чином. — І він звичним рухом натягнув гумові рукавички. — Міс Джун, на старт! Ви розпочинаєте операцію.
Не без жалю Джун залишила Касл-Хоум, і вже через півгодини з двору Хаббарда виїхала автомашина. Через хвилину з сусіднього провулка — друга.
Коли настала Чедова черга виходити з будинку, Уейд ще раз докладно повторив вказівки:
— Ніякого насильства, використовуйте тільки корисні досягнення нашої науки. Синець під оком вашого сторожа може коштувати кілька додаткових років.
Чед вийшов з будинку, і до нього одразу ж підійшла людина, залишена Мідлом. Спеціальний розчин справді виявився найвищим досягненням сучасної хімії, і шпиг за півхвилини солодко спав під парканом у саду.
Уже тільки те, як було відімкнено французький замок у дверях будинку Хаббарда, свідчило про високе мистецтво джентльмена в чорному сюртуку. Ключем і то навряд чи відімкнув би швидше.
Увійшовши до кабінету адвоката, Уейд, не розмірковуючи, увімкнув світло й озирнувся.
— Так я й передбачав, — сказав, звертаючись до Чеда. — Ви нічого не помітили?
— Помітив, — кивнув Чед. — Надто вже бідна тут обстановка. Не скажеш, що пан, який спокушає зараз Джун, купається в грошах.
— В тім-то й річ. Крісла давно потребують нової оббивки. А килим! Гляньте на килим! Б'юсь об заклад, що знизу він протертий до дірок. — Уейд підійшов до книжкової полиці. — Пил сторічної давності і до того ж — суцільний мотлох, придбаний у букініста. Багатий адвокат не поставить цього на свою книжкову полицю. О, а це вже цікаво!
— Що?
— Проспекти бюро подорожей. Наш приятель сумує за далекими країнами. І поки нема грошей, його сум залишається невдоволеним. Це теж могло бути мотивом — і досить вагомим. Ну, а тепер сядьте он туди на стілець і дайте мені поміркувати.
Роберт Уейд, примруживши очі, стояв посеред кабінету.
— Ми можемо розраховувати на успіх тільки за одної умови, — сказав він. — А саме: якщо у Хаббарда достатньо розуму і кмітливості. В цьому разі він би постарався знайти для своїх діамантів якусь незвичайну схованку, а я в своїх пошуках міг би дотримуватися певного напрямку. Якщо ж він дурний і сховав діаманти в саду під каменем чи в оббивці стільця, я здаюся. Я не можу за. короткий час перекинути весь дім догори дном і, перекопати сад — це завтра зроблять люди Мідла. Отже, нам треба виходити з одного припущення — Хаббард не дурень.
— Гаразд, згоден. А що далі?
— Далі слід згадати про ті статистичні дані, які наводить Уіблі, колишній інспектор Скотланд-Ярду, у своїй книжці «Поведінка і мислення різних правопорушників», — розповідаючи, Уейд кидав уважні погляди то на один, то на інший предмет. — Наприклад, старі побожні пані в шістдесяти восьми випадках із ста обирають схованкою для коштовностей предмети культу. Одна дуже набожна російська графиня вийняла з статуї божої матері скляні очі й сховала в очницях два діаманти розміром з грецький горіх. Інша богомольна пані сховала свої коштовності в церкві, у світильнику над олтарем. — Уейд пильно переглядав книги на полицях, причому Чед завважив, як швидко й ретельно він це робить. На письмовому столі Хаббарда лежало кілька гумок. Уейд потримав кожну з них у руці, потім таким же чином зважив авторучку. Це саме він проробив і з курильними люльками.
— Не чув я, щоб Хаббард був дуже набожним, — нарешті промовив Чед. — Але я знаю, що він любить куховарити. Можливо, це й допоможе нам?
Уейд закляк на місці.
– І ви кажете мені це тільки тепер?!
— А що?
— Я ж вам пояснив, що кожна людина, яка хоче щось сховати, обирає місця, які знає найкраще. Понад вісімдесят відсотків пекарів ховають нечесно нажиті гроші в хлібі і різних солодощах. Сімдесят один відсоток столярів обирають з цією метою віконні рами, двері, підлоги. Негайно на кухню! Звідти й треба було починати!
