Пригоди Шерлока Холмса. Том 1 - Дойл Артур Игнатиус Конан (онлайн книги бесплатно полные txt) 📗
Ми з Холмсом затамувавши подих слухали цю дивовижну історію. Потім мій друг підвівся і, засунувши руки в кишені, став походжати по кімнаті; обличчя його посерйознішало.
— Толлер і досі п’яний? — спитав він.
— Так. Я чула, як його жінка казала місіс Рукасл, що нічого не може вдіяти з ним.
— Чудово. Рукаслів не буде вдома цілий вечір?
— Так.
— Чи є там льох із добрим міцним замком?
— Так, льох для вина.
— Мені здається, що досі ви поводились як дуже смілива і розумна дівчина, міс Гантер. Чи здатні ви зробити ще один сміливий крок? Я не просив би вас про таке, якби не знав, що ви — надзвичайна людина.
— Спробую. Що саме?
— Ми з моїм другом будемо в «Мідяних буках» о сьомій годині. Рукаслів тоді не буде вдома, а Толлер, сподіваюся, ще не прочумається. Зостається лише місіс Толлер, що може здійняти тривогу. Вам треба послати її під якимось приводом до льоху, і якщо ви замкнете її там, це значно полегшить справу.
— Я зроблю це.
— Чудово! Тоді ми краще розберемося в цій загадці. Звичайно, вона має лише одне вірогідне пояснення. Вас запросили туди на роль якоїсь молодої особи, — справжню цю особу вони ув’язнили в тій кімнаті. Тут немає жодного сумніву. Хто ж ця ув’язнена особа? Безперечно, донька господаря, міс Аліса Рукасл, яка, коли я добре пам’ятаю, нібито виїхала до Америки. Вас обрали, поза сумнівом, через те, що ви схожі на неї зростом, поставою і кольором волосся. Під час хвороби їй, напевно, підстригли волосся, тож довелося пожертвувати й вашим. Випадково ви знайшли її косу. Чоловік на узбіччі — то, звичайно, її друг або наречений, а оскільки ви схожі на неї і вдягли її сукню, то він почув ваш сміх, побачив, як ви махнули йому рукою, щоб він ішов, і вирішив, що міс Рукасл щаслива і більше не потребує його уваги. Собаку спускали задля того, щоб завадити його спробам зустрітися з нею. Все це зрозуміло. Найсерйозніша річ у цій справі — дитина.
— До чого тут, у біса, дитина?! — вигукнув я.
— Любий мій Ватсоне, ви лікар і повинні знати, що вчинки дитини можна пояснити вдачею її батьків. Так само й навпаки. Я часто визначав вдачу батьків, вивчаючи норов їхніх дітей. Ця дитина — надзвичайно жорстока, вона насолоджується своєю жорстокістю; чи від свого усміхненого батька, чи від матері успадкувала вона її, це однаково небезпечно для бідолашної дівчини, що під їхньою владою.
— Я певна, що ви маєте рацію, містере Холмсе! — вигукнула наша клієнтка. — Я пригадую тисячі дрібниць, які свідчать про те, що ви маєте рацію. О, не будемо марнувати жодної хвилини, допоможемо цій бідолашці!
— Слід бути обережними, бо ми зіткнулися з дуже хитрою людиною. До сьомої години нічого не зможемо вдіяти. А потім будемо у вас і швидко розгадаємо цю таємницю.
Ми дотримали слова — рівно о сьомій з’явилися до «Мідяних буків», залишивши двоколку біля придорожньої пивнички. Якби навіть усміхнена міс Гантер не виглядала нас на порозі, ми все одно впізнали б садибу, уздрівши дерева з темним листям, яке блищало, мов начищена мідь, у світлі надвечірнього сонця.
— Вдалося? — спитав Холмс.
Звідкілясь ізнизу долинув гучний стукіт.
— Це місіс Толлер у льосі, — пояснила міс Гантер. — А чоловік її хропе в кухні на килимку. Ось його ключі, такі самі, як у містера Рукасла.
— Ви просто розумниця! — захоплено вигукнув Холмс. — А тепер ведіть нас, і ми скоро покінчимо з цією чорною справою.
Ми зійшли нагору сходами, відімкнули двері, пройшли коридором і опинилися перед дверима, про які розповідала міс Гантер. Холмс перерізав мотузок і зняв поперечку. Тоді почав підбирати ключі до замка, але марно. Зсередини не було чути ані звуку, й ця мовчанка змусила Холмсове лице спохмурніти.
— Сподіваюся, що ми не запізнилися, — мовив він. — Гадаю, міс Гантер, що нам краще зайти туди без вас. Ану-бо, Ватсоне, натисніть плечем на двері; може, нам пощастить відчинити їх силоміць.
Старі пошарпані двері одразу скорилися нашим спільним зусиллям. Ми разом увірвалися до кімнати. Вона виявилася порожня. Там не було нічого, крім невеликого твердого ліжка, столика й кошика з білизною. Ляду на горище було відчинено, — полонянка втекла.
— Тут щось скоїлося, — мовив Холмс, — цей красунчик, напевно, здогадався про наміри міс Гантер і кудись поволік свою жертву.
— Але як?
— Через горище. Зараз подивимось, як він це зробив. — Холмс вліз на стіл. — Так! — вигукнув він. — Ось кінець мотузяної драбини, підвішеної до карниза. Ось як він це зробив.
— Але ж це неможливо, — сказала міс Гантер. — Коли Рукасли поїхали, ніякої драбини тут не було.
— Він повернувся й зробив усе, що треба. Кажу вам, що це підступний і небезпечний чоловік. Я не дуже здивуюся, коли почую зараз на сходах його кроки. Гадаю, Ватсоне, що вам краще тримати напоготові револьвер.
Тільки-но ці слова зірвалися з його вуст, як на дверях з’явився товстий високий чоловік із важкою палицею в руці. Міс Гантер скрикнула й притислася до стіни, але Шерлок Холмс ступив уперед і перепинив йому дорогу.
— Ви негідник! — мовив він. — Де ваша дочка?
Чоловік оглянув кімнату й позирнув на горище.
— Це я повинен спитати у вас! — вигукнув він. — Злодії! Шпигуни й злодії! Я спіймав вас! Ви в моїх руках. Ось я вам покажу! — Він обернувся й кинувся сходами вниз.
— Він побіг по собаку! — скрикнула міс Гантер.
— Я маю револьвер, — сказав я.
— Треба зачинити парадні двері! — вигукнув Холмс, і ми втрьох побігли вниз.
Тільки-но ми опинилися в передпокої, як почули собачий гавкіт, а потім жахливий вереск, перемішаний із страшним гарчанням. Із сусідніх дверей, спотикаючись, вискочив підстаркуватий чоловік із червоним лицем і тремтячими руками.
— Боже мій! — вигукнув він. — Хтось спустив собаку. Його не годували два дні. Швидше, швидше, бо буде пізно!
Ми з Холмсом вибігли надвір і слідом за Толлером завернули за ріг. Там величезний звір з чорним писком шматував Рукаслові горло, а той качався по землі й кричав. Підбігши до собаки, я вистрілив; мастиф упав, але білі його ікла так і залишилися стирчати в товстих зморшках Рукаслової шиї. Ми ледве відірвали тварюку від господаря й понесли його, ще живого, але геть скаліченого, до будинку. Поклавши Рукасла на канапу у вітальні, ми послали протверезілого Толлера по його дружину, а я спробував, як міг, полегшити біль пораненого. Ми всі стояли довкола нього, коли двері відчинилися й до кімнати увійшла висока худорлява жінка.
— Місіс Толлер! — вигукнула міс Гантер.
— Так, міс. Містер Рукасл випустив мене, коли повернувся, а потім уже пішов нагору до вас. Шкода, міс, що ви не розповіли мені про свої наміри, а я переконала б вас, що все це надаремно.
— Он як! — мовив Холмс, уважно придивляючись до неї. — Виходить, місіс Толлер знає про це більше за будь-кого іншого.
— Так, сер, і я готова розповісти все, що знаю.
— Тоді сідайте, будь ласка, а ми вас послухаємо, бо я тут, правду кажучи, не все ще з’ясував для себе.
— Спробую пояснити це вам, — сказала вона. — Я розповіла б усе і раніше, якби зуміла вибратися з льоху. Але коли вже втрутиться поліція, то прошу вас пам’ятати, що я допомагала вам, і міс Алісі теж.
Вона ніколи не була щасливою, міс Аліса, відтоді, як її батько вдруге оженився. На неї не зважали, її не слухали, але ще гірше стало, коли в своєї подруги вона зустріла містера Фавлера. Як мені відомо, міс Аліса згідно з заповітом дістала свою долю грошей, але така вже несмілива й терпляча була вона, що ані словом про це не прохопилася, а просто передала все до рук містера Рукасла. Він знав, що про гроші йому турбуватися нема чого; але майбутнє одруження і майбутні законні вимоги її чоловіка примусили батька задуматись, як би цьому зашкодити. Він схотів, щоб дочка підписала папір, що він має право на її гроші — незважаючи на те, чи одружиться вона, чи ні. Вона не схотіла того зробити, але батько наполягав доти, доки в неї не почалася гарячка. Шість тижнів вона пролежала й була на порозі смерті. Потім одужала, але зробилася як тінь, а її чудове волосся підстригли. Щоправда, її милого це нітрохи не збентежило, бо він зоставався вірним їй, як і личить джентльменові.
